| Опубліковано: Неділя 10. квітня , 2005 |
|
Мати практикуючої Фалуньгун Се Гуйін розповідає про трагічну смерть дочки в результаті переслідування
Практикуюча Фалуньгун Се Гуйін (Xie Guiying), що проживала в районі Ваньхуайтянь (Wanhuitian) міста Хуайнань (Huainan), провінція Анхой (Anhui) була замучена до смерті в жовтні 2000 року. Її мати Сінь Гунхуа (Xin Gonghua) була в глибокому горі, але їй нікуди було звернутися по допомогу. Відтоді пройшло три роки, і усе, що вона могла зробити, це розповідати усім про трагічну смерть її дочки. Вона робила це на переповнених людьми ринках, у торгових центрах, житлових районах, на вулицях, починаючи від своїх друзів до незнайомих людей, і ті, у свою чергу, розповідали іншим, як практикуюча Се Гуйін була замучена до смерті. Нижче приводиться розповідь матері Се Гуйін про трагічну загибель її дочки.
Мене звати Сінь Гунхуа, мені 60 років, я мати практикуючої Се Гуйін. Ось історія смерті моєї дочки Се Гуйін:
„17 жовтня 2000 року близько 19.00 р. ми з дочкою знаходилися в будинку. Зненацька, охоронець з компанії „Хуан Шіцай” (Huang Shicai) разом з 4-5 поліцейськими увірвалися в наш будинок і почали ритися в наших речах. Вони знайшли дві книги Фалуньгун у ліжку дочки, тому схопили її, загрожуючи забрати її у відділення міліції. Моя дочка відмовилася йти і не дозволила їм забрати книги. Вона сказала: „Я стала здоровою після практики Фалуньгун. Я не зробила нічого поганого і не зробила ніякого злочину. Я не піду в відділення міліції”. Я зайшла до них, щоб з’ясувати, у чому справа, але раптово упала, із рота пішла піна. Я не могла говорити і рухатися. Потім поліцейські відпустили мою дочку і підійшли, щоб витягти мене з кімнати. Кілька людей перетягнули мене в спальню, і оточили так, щоб я не могла вийти. Я живу на першому поверсі, багато хто, почувши шум, вийшли зі своїх квартир. Біля вікон і дверей стояли люди.
Моя дочка в оточенні міліціонерів була у вітальні. Прибуло ще біля дюжини міліціонерів, і вони обшукали мій будинок зверху донизу. Створивши великий безлад в будинку, вони безжалісно побили мою дочку, витягли її за волосся і кинули в міліцейську машину. Я чула, як моя дочка голосно просила про допомогу, і чула, як моя невістка попереджала міліцію: „Ви не маєте права забирати її, це неправильно”. Міліціонери відповіли, що це робиться для благополуччя моєї дочки, і гарантували її „безпеку”. Після того, як усе стихло і всі люди розійшлися, невістка сказала мені, що мою дочку відправили в міліцейське відділення Чаоян (Chaoyang).
Я ніяк не могла заспокоїтися; тому я через силу встала і пішла у відділення міліції, щоб відвідати дочку, узявши для неї чистий одяг. Як тільки я увійшла в двері відділення, міліціонер ударив мене кулаком, і я звалилася на підлогу неподалік від дверей. Я довго не могла встати, тому хтось допоміг мені. Я чекала свою дочку біля міліцейського відділку, щоб ми змогли піти додому разом. Черговий охоронець, напевно, доповів, що я чекаю зовні. О 1.00 г. ночі, мою дочку вивели, щоб ми могли поговорити. Вона сказала: „Мамо, чому ти не йдеш додому? Будь ласка, не чекай на мене. Зі мною усі буде гаразд”. Після того, як я побачила свою дочку, я трохи заспокоїлася і пішла додому
Однак вдома я не могла заснути. Тому о пів на шосту ранку я знову пішла в міліцейське відділення. По дорозі я купила для неї сніданок. Поліція усе ще не дозволяла мені увійти всередину, тому я чекала зовні до початку десятої. Я не змогла одержати ніяких новин про дочку, я знову почала хвилюватися. Потім один чоловік сказав мені: „Скоріше йдіть у Народний госпіталь. З вашою дочкою стався нещасний випадок”. Я запитала, що саме сталося, але він нічого не відповів.
Я поспішила в госпіталь і знайшла свою дочку у великій кімнаті на третьому поверсі ортопедичного відділення. Погода була дуже холодною, а на ній був дуже легкий одяг. Вона лежала там на лавці, і її руки і ноги були крижаними. Вона сказала мені: „Мамо, я дуже хочу пити. Я хочу води”. Я відразу ж допомогла їй випити півпляшки джерельної води. Потім вона попросила мене допомогти їй встати, говорячи, що вона почуває біль у себе в попереку і животі. У цей час, начальник міліцейського відділення Чжан (Zhang) приніс знімок, на якому було видно, що поперековий хребець у дочки був зламаний. Ніяких інших проблем не було. У цей час дочка зненацька закричала від болю. Вона сказала, що в неї дуже сильний біль у животі, і що вона більше не може його терпіти. Потім міліціонери сказали, щоб я заплатила госпіталю за її перебування. У мене не було із собою грошей, і дочка сказала мені: „Мамо, я не хочу залишатися в госпіталі. Скоріше скажи їм, щоб вони відпустили мене додому”. Потім начальник міліцейського відділення попросив мене написати заяву про те, що вони не будуть нести ніякої відповідальності, якщо щось станеться з моєю дочкою, після того як вона піде додому. Дочка сказала начальнику відділення: „У тебе жорстоке серце”. Потім я повернулася, щоб на лавці написати заяву. Як тільки я написала кілька слів, дочка знепритомніла. Я голосно покликала лікарів на допомогу. Лікар поставив їй крапельницю, але я побачила, що ліки капали занадто швидко. Зненацька увійшли кілька поліцейських, витягли мене з цієї кімнати і замкнули в іншій. Через десять хвилин мене звільнили, але моя дочка зникла. Поліцейські сказали мені, що вони відвезли мою дочку в інший госпіталь для лікування.
Міліціонери потягли мене з третього поверху вниз, відвели в міліцейську машину, і не дозволяли мені виходити. Потім вони зв’язали обидві мої руки за спиною. Після полудня вони привели мене у відділення міліції. Там два здоровезних чоловіки міцно тримали мені руки і не дозволяли мені навіть зробити ковтка води. Вони постійно повторювали, що мою дочку відправили в інший госпіталь для лікування. Увечері вони направили декілька міліціонерів, щоб ізолювати всю мою родину в готелі. У цей час вони сказали моєму сину, що моя дочка „здійснила самогубство, вистрибнувши з будинку”. На третій день після повернення додому до мене прийшли начальник міліцейського бюро і лікар. Я не вірила, що моя дочка вмерла чи здійснила самогубство. Я запитала їх, де її тіло. Лікар сказав, що міліція відвезла її ще до десятої години ранку. Пізніше її тіло було відправлене в похоронне бюро, о 16.15 пополудні. Я не розуміла, чому тіло моєї дочки було відвезене міліцією о 10 годині ранку і було доставлене в похоронне бюро лише після 16.00 г. Що поліція робила протягом цих чотирьох годин? Вони не повідомили членів родини, і вони не дозволили нам побачити її тіло. Не було також довідки про смерть від госпіталю. Я постійно вимагала побачити її особисто живу чи мертву. Через чотири дні моїй родині дозволили піти в похоронне бюро, щоб побачити тіло дочки.
Кімната в похоронному бюро була дуже темна. Я попросила їх увімкнути світло, але вони відмовилися. За нами стояла велика група міліціонерів. Я простягнула руку і доторкнулася до своєї дочки. Хоча вона була заморожена протягом декількох днів, тіло моєї дочки усе ще було м’яким, і її обличчя виглядало так, начебто вона спала. Ми зажадали, щоб нам надали патологоанатома для розтину її тіла. Патологоанатом приїхав і під наглядом декількох міліціонерів розітнули тіло моєї дочки для перевірки.
Результати перевірки показали, що в моєї дочки були зламані сім ребер із правої сторони і п’ять з лівої. Шлунок був роздутий, а в нижній частині її живота зібралося 2600 грамів крові. На її грудях була пухлина розміром з яйце. Як тільки результати були оголошені, міліціонери швидко виїхали. Я була вражена тим, що в моєї дочки були зламані дванадцять ребер. Як цього не знайшли, коли їй робили знімок? Пізніше поліція оголосила, що моя дочка „здійснила самогубство, вистрибнула з будинку, щоб уникнути покарання за злочин практики Фалуньгун”. Який злочин вона здійснила, просто практикуючи Фалуньгун, завдяки чому вона одержала здоров’я? Вона не зробила нічого поганого. Якого покарання могла вона намагатися уникнути? Вони сказали, що моя дочка вбила себе, вистрибнувши з будинку. Чому в неї не було зовнішніх ушкоджень, але внутрішні ушкодження були такими серйозними? Коли вони забрали мою дочку, вони жорстоко били її, говорячи, що це було для того, щоб забезпечити її „безпеку”. Через те, що мені було дуже неспокійно в ту ніч, я йшла за ними до міліцейського відділення. Коли я побачила її вранці, з нею було ще усе гаразд. Крім цього, як вона могла вбити себе, знаходячись під наглядом стількох міліціонерів? Я сумую за своєю дочкою. З нею вчинили дуже несправедливо і жорстоко”.
Версія китайською мовою на: http://www.minghui.org/mh/articles/2003/10/29/59690.html
Версія англійською мовою на: http://www.clearharmony.net/articles/200311/16222.html
Опубліковано: 18/11/2003
Ви можете роздруковувати та використовувати весь список статтей, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.
| Близькі за темою статті |