| Опубліковано: Понеділок 26. червня , 2006 |
|
Практикуюча Дафа Чжоу Сюефей (Zhou Xuefei) із США
У листопаді 2000 року я була незаконно засуджена до трьох рокі позбавлення волі в жіночому примусовому трудовому таборі Саньшуй (Sanshui) провінції Гуандун (Guangdong). За допомогою уряду США, міжнародних організацій і практикуючих Фалуньгун 13 січня 2004 року я була звільнена і виїхала в Сполучені Штати, а 11 вересня 2004 року возз'єдналася з своєю сім'єю.
З 30 вересня до 28 листопада 2001 року поліцейська Мао Дань (Mao Dan), яка працює в жіночому примусовому трудовому таборі Саньшуй, наказала старшій та іншим із класу №308 примушувати мене носити знак ув'язненого зони строгого режиму. Якщо я не погоджувалася, то вони не давали мені виходити з кімнати, щоб отримати їжу. Немолода жінка, яка перебувала зі мною в тій самій кімнаті, співчуваючи, тайкома дала трішки печева. Кілька молодих студентів університету, які тільки почали вивчати Фалунь Дафа і були незаконно арештовані, кілька разів приносили мені обід, але незабаром охоронці табору заборонили їм це робити. Тиск ставав все більш сильним, і врешті-решт ніхто не смів мені допомагати. Близько двох місяців мені не дозволяли їсти. Вони безсоромно заявили: "Все залежить від тебе", - що означало "якщо ти погодишся носити знак, то зможеш їсти, інакше..."
Ці два місяці я існувала тільки завдяки одній коробці рисової локшини, яку принесла з собою. Кожен пакет важив приблизно 1,5 унції, а вага всієї коробки була приблизно 5 фунтів. Щоб локшина швидко не закінчилася, я стала їсти один раз на день. Щоб підготувати рисову локшину (потримати локшину в кип'ятку, поки вона не стане дуже м'якою), мені необхідна була гаряча вода. Начальник Хи Чуньлін (He Chunling) почав кричати, що я ледача, ніколи не працюю, а тільки насолоджуюся результатом роботи інших людей. Вона не дозволила мені використовувати гарячу воду і сказала, що охоронятиме гарячу воду, щоб я не могла нею користуватися. Всі в кімнаті обурювалися її вчинком. Тоді ж хтось з нашої кімнати розкрив секрет, що я користувалася водою з крана, щоб підготувати рисову локшину, і всі були приголомшені: рисова локшина відрізняється від локшини швидкого приготування, оскільки вона набагато твердіша і зробити її м'якою за допомогою простої води нелегко.
Наглядачка Хе Чуньлін була з міста Шеньчжень (Shenzhen) провінції Гуандун. Пізніше вона стала лідером і найвідомішою персоною в бригаді № 2. В результаті їй не треба було ходити в цех, а тільки насолоджуватися життям. До Чень Ганься (Chen Haixia) вона застосовувала метод тортур "гарячий і гострий суп" і безжально мучила Лай Чунїн (Lai Chunying). Вона відігравала головну роль в переслідуванні Ду Юйхуа (Du Yuhua), А Чун (A Chong), Ден Мей (Deng Mei) та інших практикуючих. Вона примушувала мене ходити на роботу і жорстоко мучила мене, не даючи достатньо часу на відпочинок. В результаті я практично осліпла на обидва ока. Інші наглядачі теж брали участь в цьому переслідуванні.
У камері-одиночці, куди мене помістили, за мною стежили цілодобово. За роки перебування там я чула, що проводилися фізичні огляди. Іноді прямо у вестибюлі сиділи лікарі, що вимірювали кров'яний тиск. У китайських примусових трудових таборах багато заходів: пожежне навчання сьогодні, фізичне обстеження завтра і т.д. Одного разу в 2003 році майже всі практикуючі Фалуньгун повинні були пройти фізичне обстеження, включаючи аналіз крові, електрокардіограму і т.д. Тоді це здавалося дуже дивним. Невідомо, чи були організовані ці огляди, щоб обдурити зовнішній світ і створити за кордоном громадську думку, чи намагалася провінція Гуандун показати деякі "політичні досягнення" для обману публіки, або намагалися досягти іншої мети. Вони також відправляли практикуючих Фалуньгун для тортур в секретні місця. Пізніше, після повернення, у цих практикуючих Дафа бували серйозні фізичні проблеми і психічні розлади.
Примусовий трудовий табір Саньшуй був дуже ефективний щодо ізоляції практикуючих один від одного. Іноді протягом дуже довгого часу я навіть не знала, хто пербуває в сусідній кімнаті. Крім того, практикуючі Дафа, які були арештовані за попередні роки, були вже переведені в інші бригади. Ніхто не знав їх імен. Що стосується того, чи були вони звільнені після закінчення свого терміну, чи ні, куди їх відправили, було таємницею. Деякі практикуючі з сільської місцевості були арештовані кількома роками раніше і пербували в інших місцях. Була одна практикуча, яку ніколи не відвідували родичі, і вона ніколи не одержувала листа або передачі. Я чула, що та практикуючих було багато. Проте я не можу пригадати її ім’я. Все, що я пам'ятаю тепер - це те, що вона була в бригаді № 4. Тільки ця інформація була передана мені іншими практикуючими в 2001 році.
Я щиро сподіваюся, що міжнародне співтовариство допоможе нам і прибуде до Китаю для розслідування переслідувань в примусових трудових таборах. Я готова дати свідчення і розповісти про все, через що я пройшла. Я також хочу сказати, що в Китаї є мільйони свідків, які колись самі були репресованими. Я дійсно сподіваюся, що громадськість Китаю сприятиме в проведенні такого розслідування.
Версія китайською мовою на: http://www.minghui.org/mh/articles/2006/5/18/128127.html
Ви можете роздруковувати та використовувати весь список статтей, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.