| Опубліковано: П’ятниця 1. вересня , 2006 |
|
Я практикуючий Фалуньгун із міста Байшань (Baishan) провінції Цзілінь (Jilin). 4 лютого 2002 року, о 3 годині дня, коли я разом з іншими практикуючими розвішував плакати, мене незаконно заарештували за роз'яснення правди про Фалуньгун.
Начальник відділення міліції (я не знаю його імені), разом з іще одним міліціонером, відібрали в мене 200 юанів, окуляри й новий пасок. Потім мене побили й прив'язали до «лави тигра». Аби висловити свій протест погрозам і переслідуванню, я відповідав мовчанням на всі їхні запитання. Мої дії страшенно розлютили начальника. Він неначе збожеволів, і почав безжально стискати мої статеві органи.
Згодом прийшов ще один помічник начальника відділення міліції. Він дуже довго не міг упіймати практикуючих Фалуньгун, які розвішували плакати, і тому був дуже сердитий. Він одразу ж напав на мене, і з усієї сили вдарив мене кулаком у голову, а потім почав бити мене в груди до тих пір, поки я не почав слабшати й непритомніти.
Наступного ранку мене відправили до злочинної міліцейської дільниці в районі Бадаоцзян (Badaojian).
Там мене підвісили на чотири дні й три ночі. Мої руки були в синяках, було пошкоджене зап'ястя. Вони не давали мені ні їжі, ні води, і прагнули знайти які-небудь факти проти мене. Урешті-решт, вони відправили мене до центру ув‘язнення Байшань.
Там я й ще двоє стійких практикуючих, які відмовилися підкорятися вимогам зла, висловлюючи свій протест переслідуванню, розпочали голодування. Ми просили міліціонерів із відділення повернути наше особисте майно й готівку, яку вони в нас відібрали.
На третій ранок важкими кайданами мене прикували до «ліжка смерті». Удень двоє інших практикуючих зазнали таких же тортур. Увечері начальник Пяо (Piao) і співробітник Чжан (Zhang), які чергували того дня, прийшли в маленьку камеру й наказали кільком ув‘язненим силоміць відкрити мені рот і насильно мене нагодувати. Після цієї процедури на моїх ребрах з'явилися синяки.
Через три дні вони знову прикували мене до «ліжка смерті». Щоб мене нагодувати, вони використовували пластмасову пляшку з обрізаною нижньою частиною. Начальник політичного відділення в'язниці сказав: "Цього разу ти повинен будеш тримати свою голову". Ватажок групи, що перебував при виконанні службових обов'язків і кілька ув‘язнених, заскочили на «ліжко смерті». Ватажок Ван (Wang) шкіряними черевиками, безжально став мені на руку. Моє зап'ястя закували ланцюгами. Інші злочинці жорстоко мучили мене: душили, щипали й били. Начальник політичного відділення №3 погрожував мені: "Практикуючі Фалуньгун, які оголошували тут голодування, ніколи не витримували насильницьке годування більше двох днів".
Протягом п'яти днів вони мучили мене на «ліжку смерті». Моє тіло ослабло, мене важко було впізнати.
На мені були дуже важкі кайдани. Ходити було дуже важко. Ноги кровоточили. Оскільки, я був украй ослаблений, мене більше не годували на «ліжку смерті», а робили це в службовій кімнаті на другому поверсі. Карні злочинці спостерігали за насильницьким годуванням. Вони відносилися до тортур і вбивства, як до розваги. Тюремні міліціонери насолоджувалася примусовим годуванням. Злочинці збили мене з ніг і міцно здушили мене. Після цього шестеро чи семеро злочинців почали мене мучити. Великими пальцями вони натискали мені на ребра, затискали мою промежину, наступали мені на руки, били в живіт і душили голову. Злочинці відкривали мені рот, вставляли в нього пластмасову пляшку й закривали ганчіркою, якою чистять туалет. Один з ув‘язнених почав примусово годувати мене, при цьому я кілька разів ледь не задихнувся.
Через місяць звірячого переслідування тюремні охоронці й кримінальні в‘язні втомилися. Міліціонер Чжан (Zhang) поводився наче божевільний. Він кричав в‘язням: "Годуйте його до смерті!" Кілька злочинців виконали його наказ. Я відчував, що моя голова розривається, а тіло не може рухатися. Один ув'язнений затискав мені ніс, а інший жорстоко годував мене. Я не міг дихати. Кожного разу, коли я вдихав, рис проходив мені в легені, і їжа вилітала фонтаном. Тоді ув'язнений став використовувати товстий папір, щоб блокувати шийку пляшки. Через деякий час я знепритомнів. Після того як я прокинувся, мене в критичному стані відправили до міського відділення швидкої допомоги при лікарні міста Байшань.
Через шість днів лікар приніс рентгенівський знімок моєї грудної клітки начальникові Пяо й сказав, що вони знайшли маленькі пухирці в моїх легенях, і поставили діагноз: гострий туберкульоз легенів. Начальник Пяо злякався, і мене перевели в туберкульозну лікарню Байшань. Міліціонери продовжували приковувати мене кайданами до ліжка, насильно робили мені ін'єкції, і годували через ніс.Оскільки плата за медичне обслуговування дуже висока, через тиждень вони повернули мене в центр ув‘язнення, де продовжували переслідувати. Вони годували мене через ніс, і робили ін'єкції. Звіряче переслідування тривало впродовж двох місяців, і моя вага зменшилася від 70 до 40 кілограмів.
25 червня в'язниця провінції Цзілінь відмовилася прийняти мене через "сильне виснаження, викликане недоїданням". Але начальник Пяо таємно змовився з місцевим суддею, який був недобросовісною людиною. 28 червня мене знову відправили до в'язниці провінції Цзілінь для переслідування на підставі підробленого рішення суду, у якому говорилося: «Участь у голодуванні є завданням шкоди самому собі, а тому не підлягає звільненню для лікування».
Версія китайською мовою: http://minghui.ca/mh/articles/2006/6/26/131369.html
Ви можете роздруковувати та використовувати весь список статтей, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.