Пані Лі Бінь вдається виїхати в США; вона викриває переслідування в психіатричній лікарні Сипін провінції Цзілінь

Опубліковано: П’ятниця 26. січня , 2007

Пані Лі Бінь вдається виїхати в США; вона викриває переслідування в психіатричній лікарні Сипін провінції Цзілінь
Лі Бінь

Мене звуть Лі Бінь, я народилася 10 квітня 1973 р. в окрузі Дунфен, провінції Цзілінь. Я почала займатися Фалунь Дафа в серпні 1996 р. Я отримала ступінь доктора в університеті фінансів і економіки Дунбей в серпні 1996 р., і пізніше в тому ж році поїхала працювати до Пекіна.

Я була незаконно арештована в листопаді 1999 р. на конференції Дафа з обміну досвідом удосконалення в місті Гуанчжоу, і в січні 2000 р. поліція відправила мене до психіатричної лікарні Сипін у провінції Цзілінь, тому що я не відмовлялася від своєї віри. Там мене жорстоко катували. У квітні 2000 р. я була засуджена до одного року примусової праці, і згодом мене відправили спочатку до центру ув’язнення Дунчен, а потім у пекінське відділення трудового перевиховання й жіночий трудовий табір Синань у Пекіні. Від постійних тортур я була на межі смерті. У липні 2004 р. я приїхала в США.

Я майже втратила пам'ять після одного місяця такого "лікування" в психіатричній лікарні, і часткове її відновлення зайняло декілька років. Фалунь Дафа – єдине джерело сили, яке дає мені сьогодні можливість зберегти здоровий дух і перспективу в житті. Я хочу розповісти про методи тортур, використовувані у Китаї, щоб люди могли побачити, які злі злочини комуністичний режим скоює проти людей.

Я була поміщена в два різні центри Дуншань

Я була арештована в листопаді 1999 р. на конференції Дафа, що проходила в місті Гуанчжоу, і відправлена до центру ув’язнення Дуншань міста Гуанчжоу.

Приблизно 26 грудня 1999 р. поліція забрала мене в провінцію Цзілінь. Поїздка зайняла цілу добу, і весь цей час на мені були одягнені наручники. Люди кидали на мене дивні погляди. Поліцейські веліли мені відмовитися від Фалуньгун. Вони обіцяли негайно звільнити мене, щоб я могла провести відпустку із сім'єю, якщо я погоджуся на їхню умову. Це було незадовго до китайського Нового року.

Я відмовилася, і вони посадили мене в центр ув’язнення Дуншань в окрузі Дунфен, провінція Цзілінь. Мої батьки й інші родичі надзвичайно хвилювалися за мене, тому що за декілька місяців до цього вони перестали отримувати від мене звістки. Моя мати була на межі нервового зриву, її обличчя стало утомленим і постаріло. Її чорне волосся поступово ставало білим.

Розум моєї матері був отруєний усюдисущою наклепницькою пропагандою комуністичної партії. Коли вона відвідала мене в центрі ув’язнення, вона попросила мене відмовитися від Дафа. Вона навіть ставала переді мною на коліна, волаючи й плачучи.

Поліція помістила мене в лікарню Сипін для психічнохворих

Поліцейські сказали, що вони не звільнять мене, якщо я не напишу гарантійну заяву. Вони примусили моїх батьків відправити мене до психіатричної лікарні Сипін, погрожуючи їм, запевняючи, що мене посадять у в'язницю й засудять до примусових робіт. Я не знала, що мене чекає.

Це був незвично холодний день, і я йшла по снігу в старих черевиках. Мої батьки вивели мене, але так і не сказали мені, куди ми йдемо. Мені здалося це дивним, коли ми опинилися біля головних воріт психіатричної лікарні, але мати збрехала мені й сказала, що їй треба пройти внутрішньовенне вливання в лікарні.

Я пішла за нею всередину, і ми піднялися на третій поверх. Я побачила великі червоні ієрогліфи "Відділення психіатрії" на стіні в кінці приймальні. Я побачила маленьку прямокутну пластину над кожними дверима, і хтось відвів нас в одну з кімнат. Моя мати була настільки слабка, що ледве могла йти. Вона звалилася на одне з ліжок і поглянула так, ніби втратила розум. Я сіла на край ліжка.

Прокинулася я вдосвіта наступного дня, і почала робити сидячу медитацію на ліжку навпроти моєї матері. Хвилин 20 опісля ввійшла жінка років п'ятдесяти. Пізніше я дізналася, що вона була дружиною посадовця лікарні. Вона розбудила мою матір і почала поносити мене, кажучи: "Ваша мати така хвора, а ви все ще займаєтеся Фалуньгун. Яка жахлива донька! Мабуть, у вас проблеми з розумом! Уряд заборонив Фалуньгун, а ви настільки вперті. Ви абсолютно заплуталися і загинули!" Вона намагалася заспокоїти мою матір, одночасно кажучи: "У всіх практикуючих Фалуньгун одержимо-нав'язливі порушення психіки. Не хвилюйтеся, їй буде потрібно якийсь час, щоб прийти в норму". Я перервала вправу й почала пояснювати їй Фалуньгун. Вона відмовилася слухати, вважаючи мене божевільною.

Жінка-лікар викликала мене, сказавши, що в неї є деякі запитання, і я подумала, що це велика можливість розповісти їй про Дафа. Вона привела мене у свій кабінет, сіла напроти мене й стала ставити ті ж запитання, що й поліція: "Коли ви почали займатися Фалуньгун? Що ви відчували? Уряд офіційно заборонив Фалуньгун, тоді чому ви все ж таки займаєтеся ним? Чому ви наполягаєте, що Фалуньгун є абсолютно правильним?" Я давала їй чесні відповіді і сподівалася, що вона отримає позитивне розуміння Дафа.

Я була обдурена при вході в психіатричну камеру, і отримала ін'єкції невідомих ліків проти мого бажання

Я не можу пригадати, скільки днів моя мати отримувала внутрішньовенне вливання в лікарні. Одного разу вранці, невдовзі після відкриття лікарні, декілька лікарів у білих халатах увійшли до нашої кімнати. У кожного лікаря була табличка із прізвищем. Один лікар, сорока років, на чиїй табличці значилося "Розділ відділення психіатрії", поставив мені деякі запитання. Головним чином, це були ті ж самі запитання, які ставила жінка-лікар. Потім він збрехав мені й сказав: "Багато лікарів хоче почути вашу розповідь про Фалуньгун. Ідіть за мною". Я не знала, що це була пастка; я була щаслива, що люди хочуть почути правду, і пішла за ним угору.

Коли я піднялася до кінця сходів, я побачила закритий коридор і великі металеві двері впоперек сходової клітки. Коли лікар відкрив двері, і я ввійшла за ним усередину, я подумала: "Це нагадує тюремні ворота". Перш ніж я змогла що-небудь зробити, двері із брязкотом закрилися за мною. Я обернулася і кинулася на двері з криком: "Звільніть мене!" Я була у відчаї.

Кілька лікарів насильно віднесли мене в кімнату в кінці коридору. Коридор був дуже довгий, темний і страшний. Це було ще страшніше, ніж в'язниця. Я пригадала сцену в центрі ув’язнення Дуншань у Гуанчжоу, коли мене несли в камеру. Проте те, що відбувалося в психіатричній лікарні, було набагато гіршим, ніж у центрі ув’язнення.
У кімнаті мене прив'язали до ліжка білими вірьовками, і я не могла звільнитися, не дивлячись на найенергійнішу боротьбу. Вони тримали мене за руку, і вводили мені речовину, про яку я нічого не знаю. Я активно намагалася боротися з ними й звільнитися, але через дві хвилини мій розум померкнув, і я знепритомніла.

Було темно, коли я розплющила очі, я була без свідомості майже цілий день. Мене розбудив гучний шум. Я огляділася навколо й побачила шість ліжок. Мене вітали дивні люди з дивними поглядами. Я зрозуміла, що знаходжуся серед психічнохворих пацієнтів.
Я сказала собі, що не можу залишатися там. Я повинна вийти. Я оголосила голодовку, і мені ввели інший препарат. Лікар сказав: "Ми не можемо вам дозволити голодувати до смерті; ми забезпечимо вас їжею". Я подумала, що не повинна страждати від їхніх рук, оскільки повинна захищати Закон. Я не знала, що робити, і знову стала їсти.

Мене примусили приймати багато ліків

Я дізналася, що відділення психіатрії займало весь поверх. По обидва боки коридору знаходилися туалети й приблизно шість палат. Найбільша палата, що знаходилася в кінці холу, вміщала близько 20 ліжок. Решта палат уміщала приблизно по сім ліжок кожна. Близько 70 пацієнтів уранці повинні були докладати у великій палаті, і ми були вимушені сидіти там цілий день.

Ми сиділи на краю ліжок – дуже схоже на сидіння на маленьких табуретах [метод тортур] в центрах ув’язнення й в'язницях. Єдиною відмінністю було те, що в центрі ув’язнення мені не доводилося приймати невідомі ліки.

Після того як усі пацієнти усаджувалися, головний лікар приводив декілька лікарів, і вони входили, щоб оглянути групу. Їх супроводжувала медсестра, яка укочувала медичний столик. Коли лікарі зупинялися перед кимось, медсестра вручала пацієнтові пакетик пілюль і стакан води. Лікарі терпляче спостерігали, поки не були випиті всі пілюлі. Потім пацієнт повинен був нахилити голову, висунути язик, і щось сказати, щоб показати, що пілюлі дійсно проковтнули. Цей розпорядок дня повторювався без виключення. Я не знаю, скільки пігулок мені довелося випити, але знаю, що це були заспокійливі засоби й снодійне.

Мені також доводилося приймати ще жменю пігулок щодня перед сном

Ніхто не змів відмовлятися від ліків, тому що інакше лікарі прив'язували його до ліжка й проводили терапію ударами струмом по голові. Я припинила приймати пігулки з тих пір, як почала практикувати Фалуньгун у 1996 р. Протягом того місяця, що я знаходилася в лікарні, я прийняла більше пігулок, ніж за все попереднє життя.

Удари струмом в голову

Терапія електрострумом – один із найголовніших методів лікування, використовуваних у лікарні. Одного разу я бачила пацієнтку, прив'язану до ліжка під час сну. Велика частина устаткування була розташована поряд із ліжком. Воно було тієї ж висоти, що й ліжко, і шириною близько двох третин ліжка. Воно було підключене до плоскої панелі розміром близько двох долонь. Декілька лікарів піднесли панель до верхівки голови пацієнтки й включили машину. Оглушливий шум, створюваний устаткуванням, примусив похолонути мій хребет. Пацієнтка, проте, повністю не усвідомлювала своє важке положення. Вона не прокинулася, але її голова люто сіпалася, а в роті з'явилася піна. Я сказала: "Це жахливо". Пацієнт сказав мені:

– Ви виглядали ще жахливішими, ніж вона. Я бачив, що вас лікували кілька разів, і ви виглядали так само.
– Чому я не знаю про це?
– Як вони могли розповісти? Ніхто не знає цього, коли піддається лікуванню. Вони завжди лікують струмом, коли ви спите. Ви перенесли набагато більше ніж вона. Після того як вас обробили струмом, ви були божевільні, коли пішли в туалет. Ви тримали ваші штани (лікарняний одяг був мені великий, і іноді мені доводилося підтримувати штани) і не могли йти прямо.

Це жахливо! Я не могла уявити, як вони змогли застосовувати до мене електрострум, щоб я про це не знала. Я навіть не підозрювала. Я не дізналася б причину своєї смерті, якби вони страчували мене на електричному стільці!

Я не знаю, скільки разів лікарі застосовували до мене електрострум. Моя свідомість майже заціпеніла від примусового лікування препаратами, і в мене не було бажання з'ясовувати, якого збитку було завдано моєму мозкові.

Розпорядок дня

Одноманітний розпорядок дня в лікарні складався із пробудження, сніданку, прийому ліків, сидіння на краю ліжка, обіду, післяобіднього сну, лікування електрострумом, вечері й прийому ліків. Поступово я стала подібною до інших пацієнтів і механічно виконувала розпорядження лікарів, і медсестер.

Я не пам'ятаю, чи приймала я в лікарні душ, але знаю, що час, відведений на миття, у лікарні був не більшим, ніж у Пекінському відділі відправки на трудове перевиховання. Нам давали певну кількість туалетного паперу. Моя свідомість затуманилася від надмірних ліків і електроструму, і все минуле пам'яталося місцями. Я відчувала, неначе живу в іншому світі, і коли я говорила, я немов чула когось іншого.

Ми їли їжу разом і стояли в черзі, щоб отримати свою їжу. Багато раз пацієнти билися через їжі. Пацієнтка, яка провела в лікарні багато часу, була відповідальною за розподіл їжі. Вона жила в тій же кімнаті, оскільки я й вона знали, що я знаходилася тут через заняття Фалуньгун. Вона особливо піклувалася про мене й завжди припасала для мене багато їжі – більше ніж я могла з'їсти.

Вона сказала мені: "Ха Цзінбо (вчителька зі школи моєї матері, яка теж займалася Дафа) тільки що була звільнена. Вона теж багато страждала тут. Я знаю, що ви хороші люди. Тільки перестаньте займатися, оскільки уряд це заборонив. Чому ви нариваєтеся на неприємності? Ви не можете боротися з урядом". Навіть психічнохворі пацієнти знали, що Фалуньгун несе добро.

Деякі пацієнти говорили про речі, що траплялися в їхньому житті, коли ми сиділи на ліжку. Вони були дуже добрі до мене й пропонували мені рідкісну й дорогу їжу, яку їх рідні приносили їм. Я не могла їсти їхню їжу, тому що їм самим не вистачило.

Пізно ввечері мені доводилося стикатися з різним ситуаціями. Одного разу, коли я спала, мене розбудив слабкий шум, і я побачила, що дівчинка витягнула всю мою нижню білизну й стала надягати на себе. Я була вражена. Жінка, яка була зі мною в кімнаті, теж прокинулася. Вона побачила, що я злякалася. Вона схопила дівчинку за волосся й ударила її. Вона зупинилася тільки після того, як я кілька разів крикнула: "Перестаньте її бити!" Пізніше я зрозуміла, що дівчинка хворіла на лунатизм.

Я не впевнена, що змогла б залишитися нормальною в тому середовищі, коли б не моя непохитна віра в Дафа.

"Головний лікар" Ван Кай

Ван Кай був головним лікарем, який безпосередньо займався мною. Я не можу пригадати, як часто він робив "обхід хворих". Він немов був поряд весь час. Група лікарів, включаючи Ван Кая, завжди словесно ображала пацієнтів і нападала на них, коли могла заподіяти найбільшу шкоду. Вони ніколи не вважали пацієнтів людьми, а тільки збитковими наркоманами.

Ван Кай вірив пропаганді комуністичної партії, але ніколи не міг примусити мене відмовитися від моєї віри, скільки б не говорив зі мною. Він стверджував, що в мене серйозна "одержимо-нав'язлива ідея".

Несподіваний візит моєї молодшої сестри

Лікарня зазвичай не допускає візитів сім'ї; у них жорсткіші правила, ніж у трудових таборах. Іноді комусь дозволяють зустрітися із сім'єю, а інші зеленіють від заздрості.
Одного разу медсестра назвала моє ім'я: "Лі Бінь, хтось прийшов до вас". Я подумала, що це дивно, але пішла за медсестрою з великої палати в мою спальню. Там чекали моя сестра і її друг. Моя сестра сказала крізь сльози: "Чому ти це робиш? Ти можеш піти додому, якщо тільки скажеш, що припиняєш практикувати!" Її друг теж просив мене бути сильною і захистити себе. Я сказала їм, яку фізичну й душевну користь я отримала від практики Дафа.

Я запитала сестру, як вона змогла подолати правила й відвідати мене. Вона сказала, що послала подарунки головному лікареві Ван Каю, а також їй довелося повести його на обід, перш ніж він дав згоду на ці відвідини.

Страждання продовжуються після психіатричної лікарні

Через кілька днів після візиту моєї сестри, який відбувся майже через місяць після того, як я опинилася в лікарні, переді мною з'явилися лікарі й мої батьки. Вони сказали, що я відпущена додому. Я дійсно хотіла покинути це жахливе місце. Пізніше я дізналася, що практикуюча Дафа Ха Цзінбо, колега моєї матері, повинна була піддатися госпіталізації, і вони не хотіли, щоб ми опинилися разом, тому що боялися, що ми додамо один одному сил, щоб підтримати нашу віру.

Повернувшись додому, я не знайшла світ, на який сподівалася. Першу ніч я не могла спати, тому що я страждала від симптомів ломки після різкого припинення прийому великих доз ліків, включаючи снодійне. Безсоння продовжувалося щоночі. Мої очі запали, і я втратила вагу. Я не можу описати всі мої страждання.

Це продовжувалося протягом кількох днів, і я дійшла до межі. Одного разу я узяла англійський словник і побачила багато знайомих слів, проте не могла пригадати їхнього значення. Раптом я зрозуміла, що втратила пам'ять. Я заплакала. З великим зусиллям я намагалася пригадати все, що трапилося до психіатричної лікарні, але була приголомшена, що не можу пригадати імена й обличчя товаришів-практикуючих. Я не могла пригадати, як потрапила до лікарні, і повністю забула чудовий час на конференції Дафа в Гуанчжоу. Я відчувала себе настільки безпорадною, що майже втратила розум.

Я не могла знайти жодної книги Дафа, що сильно ускладнило мою практику, і заподіяло мені великий біль. Я також перенесла емоційне потрясіння через мого друга. Я знаходилася під таким сильним тиском, що ледве могла це витримати. Я ледве могла дихати.

У той період я постійно несвідомо глибоко зітхала, оскільки це був єдиний спосіб злегка зменшити тиск. Я навіть почала рахувати пасма свого волосся, і смикати свої нігті, як справжня психічнохвора. Можливо, я робила це, щоб відволіктися. Ніщо не могло знову підняти мене, проте дивом у моїй голові з'явилися слова "Фалунь Дафа", "Істина-Доброта-Терпіння", та ім'я й номер телефону мого друга. Перш ніж я потрапила до психіатричної лікарні, я пам'ятала номери телефонів усіх моїх знайомих, але тоді я згадала тільки номер мого друга.