– Вчитель, дозвольте мені зійти на Землю! – говорив молодий Ангел, дивлячись в очі Наставникові. – Я хочу допомогти людям побачити Красу!

Очі Наставника випромінювали світло, легка усмішка слизнула по його губах:
– Ти ще молодий, твої крила ледве окріпли.
– Але ж вони прийшли саме заради цього, шановний Учителю. Дозвольте мені зійти!

Бажання Ангела було дуже щирим.
– Чи готовий ти до труднощів, – голос Вчителя став серйозним. – Чим краще учень, тим важче випробування. Такий закон – це неправильно, але так хочуть Ті, Хто Управляє Всесвітом. Пам'ять про те, що ти Ангел буде стерта – ти станеш Людиною, житимеш в стражданнях і здійснюватимеш справи, за які будеш отримувати покарання. Згоден?
– Життя людини всього лише мить, але вона може бути останньою. Якщо людям не сказати про це, то вони можуть ніколи не дізнатися про Небесну Країну! Я готовий!
- Так тому й бути!

У серці Вчителя був легкий сум, він розумів, що учневі одному буде важко в людському суспільстві. Наставник зробив легкий жест рукою. Старший Ангел підійшов до Вчителя.
– Чи готовий ти спуститися на Землю і нагадати Ангелові про його обіцянку? – Урочисто запитав Наставник.
– Так!
– Ти повинен знайти його. За час перероджень він забуде про свою Природу. Чи готовий ти йому допомогти, навіть ціною свого життя?
– Я готовий, труднощі тільки загартовують. – Погоджуючись на цей крок, він знав, що Вчитель веде всіх своїх учнів і будь-якої хвилини допоможе. Навіть Ті, Хто Управляє Всесвітом і створюють випробування Ангелам, не могли сперечатися з авторитетом Наставника.

У камері було темно і сиро. Було чутно як падали краплі води на кам'яному підлогу. У кутку лежала жінка. Її обличчя було в крові, руки неприродно викручені та скуті наручниками, на ногах – кандали. Зі скрипом відчинилися двері. Зайшли два охоронці – один юний, тільки прийнятий на роботу у в'язницю, другий – його начальник, старий і досвідчений.

– Дивися, вона все ще без свідомості, – тихо сказав молодий – нелегко довелося їй на допиті.
– Принеси відро води, – грубо наказав начальник, – там є на вулиці в бочці.

Старий закурив, поволі підійшов до жінки і штовхнув її ногою.
– Ну, що, все ще хочеш дарувати людям красу? – Його голос був схожий на квакання жаби. – Теж мені добра людина.

Повернувся юний охоронець з відром води.
– Вилий на неї!
– Вода ж брудна і холодна, – сказав молодий.
– Ти що, наслухався її казок? Ти повинен виконувати свою роботу! Дай я сам! Понабирали слинтяїв, тепер роби все за них. – Начальник вихопив відро і різким рухом вилив воду.
Жінка прийшла до тями і застогнала.
– Принеси лампу! Бігом!

По в'язниці розносився гучний стукіт чобіт по кам'яній підлозі.
– Зараз ти у мене потанцюєш! Я тобі покажу і Небеса і все таке інше! – охоронець вставив палицю між наручниками і почав її обертати. На зап'ястях жінки виступила кров.
– Ти думаєш, що від болю я стану такою ж, як і ти? – майже пошепки вимовила вона.

Охоронець завмер.
– Зупинися! Небеса не пробачать тобі твоїх справ, – тихо продовжувала вона. – Ти можеш стати зовсім іншою людиною – добрим і дбайливим, адже життя дане людині, щоб він здійснював хороші справи.
– Хто це тобі сказав? – Верескливо заволав охоронець. – Ти злочинець і Країна повинна зробити з тебе доброчесного громадянина.
– Я не робила нічого поганого, – з посмішкою сказала жінка, звук її голосу став схожий на дзюрчання струмочка – просто розповідала людям про доброту, чесність і справедливість. Говорила, що люди прийшли з Небесної Країни, де завжди весна. Там музика і дитячий сміх. Ти теж прийшов звідти. Пригадай, будь ласка. У мене залишилось мало часу, я скоро піду. Візьми мене за руки.

Охоронець, заворожений її словами, дістав ключі і зняв наручники. Він узяв скривавлені долоні жінки в свої, які огрубнули від тортур і побоїв. Раптом камера наповнила яскравим світлом. Охоронець дивився в очі своєї жертви, і в пам'яті у нього виникла картина: він – молодий Ангел, що стоїть перед Наставником на колінах з проханням спуститися в світ людей. Серце старого охоронця готове було розірватися від глибокої скорботи і розкаяння. Він повторював тільки одне слово:
– Пробач, пробач, пробач!

Жінка обм'якнула в його руках. Камера знову занурилася в тьму. Вдалині почулися кроки. У тусклому світлі лампи перед молодим охоронцем з'явилася німа сцена, побачивши яку, він зблід. У центрі камери на спині лежала померла жінка, одна її рука покоїлася на грудях в тому місці, де знаходиться серце, крізь пальці пробивалося ледве помітне золоте свічення. Поряд на колінах, з непокритою головою, стояв начальник. Кашкет, обірвані погони і формені нашивки валялися навколо. Сльози текли по його щоках. Він обернувся і подивився на того, хто увійшов. Юний охоронець здивувався зміні, що відбулася із старим: очі випромінювали світло, зморшки розгладилися, навіть сиве волосся знову стало чорним, здавалося, що за спиною цієї людини виросли білі крила.
– Підемо, нам належить передати людям Красу! – тихо сказав той, хто був начальником охорони, голос його був схожий на дзюрчання струмочка.

Поряд з Наставником стояв Ангел, він тільки повернувся з світу людей.

– Тобі було важко, – Наставник уважно дивився на свого учня, – але ти знайшов Ангела. Він пригадав свою обіцянку. Дякую тобі мій Учень. Тепер я спокійний – у нього все вийде!


Ви можете роздруковувати та використовувати весь список статтей, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.
Опубліковано: Вівторок 6. лютого , 2007