| Опубліковано: Вівторок 21. серпня , 2007 |
|
Лу Демей із провінції Хейлунцзян
Мене звуть Лу Демей (Lu Demei). Я практикуюча Фалуньгун з міста Хебей провінції Хейлунцзян (Heilongjiang). Під час мого незаконного арешту й затримки в трудовому таборі Цзямусі (Jiamusi) провінції Хейлунцзян у результаті катувань у мене стався параліч половини тіла. Членам моєї родини довелося на руках винести мене з табору.
25 січня 2005 року я роз'ясняла правду про Фалуньгун чоловікові на ім'я Лю Ліцзе (Liu Lijie). Я не очікувала, але Лю доніс на мене Ань Хефану (An Hefang), директорові фабрики Юефен (Yuefeng), на якій я працювала. Хефан відразу подзвонив у відділення поліції. Тянь Ган (Tian Gang) і два інші поліцейські прибули на фабрику й відвезли мене в «Офіс 610». Начальник «Офісу 610» Гуо Шуцзюнь (Guo Shujun) послав, серед інших, і поліцейського Чжен Веншань (Zheng Wenshan), щоб вони провели обшук у моєму будинку. Вони вилучили в мене всі книги й матеріали Дафа й залишили після себе повне безладдя. Протягом місяця й п'яти днів вони протримали мене в центрі ув'язнення й змусили мою родину виплатити їм більше 1000 юанів за нібито "повний пансіон". А потім вони заслали мене в трудовий табір Хейгему (Heigemu), розташований у Цзямусі, строком на два роки примусової праці.
У злому лігвищі, а саме таким є трудовий табір Хейгему , їжа й умови життя були жахливими. Єдине, що нам давали з'їсти протягом усього дня, це був суп, у якому плавали кілька листиків від яких-небудь овочів або шматочок ріпи. Один раз я навіть знайшла в супі мертву мишу. Мало того, що ми жили в жахливих умовах, нас ще примушували працювати по 10 годин на день. Нас примушували сидіти в темному, холодному робочому приміщенні протягом багатьох годин. Нам не дозволяли ні рухатися, ні розмовляти. Якщо комусь не вдавалося закінчити роботу вчасно, він повинен був працювати понаднормовий час. Охоронці безперестану щодня били й ображали нас. Так протягом довгого часу я перебувала під постійним інтенсивним психологічним і фізичним стресом.
Моє здоров'я за цих обставин різко погіршилося, і в результаті в мене знову розігрався діабет. На додаток до всього одна сторона мого тіла оніміла, і інші ув'язнені повинні були мене підтримувати, коли мені потрібно було кудись піти. Незважаючи на це, охоронці не дозволили мені одержати право на постільний режим. Замість цього вони наказали, щоб щодня два-три чоловіки несли мене в приміщення, де ми працювали. Хоча я була не в змозі виконувати роботу, вони наказували, щоб я весь день сиділа на холодній лаві; у мене відмерзали руки й ноги.
Керівник групи Хун Вий (Hong Wei) думав, що я прикидалася. Один раз, коли практикуюча Дафа, пані Фань Сяохуа (Fan Xiaohua), устала поруч із мною, щоб підтримати мене, Вий відштовхнув її, схопив мене за руку, і штовхнув мене так, що я відлетіла до стіни. Коли я була не в змозі більше стояти на ногах, пані Фань Сяохуа однаково підійшла, щоб підтримати мене. Незважаючи на мій стан, лише через два дні охоронці дозволили мені пройти медичний огляд. Результати показали, що рівень цукру в крові в мене дуже піднявся й досяг 18, що й призвело до того, що в мене відбувся параліч половини тіла. Охоронці, проте, мені нічого не сказали про результати аналізу й, незважаючи на мій важкий стан, не звільнили мене з ув'язнення. Щоб продовжувати вимагати гроші в членів моєї родини, вони змусили мене приймати ліки й робити ін'єкції, які мені однаково не допомагали.
І от наступив момент, коли я вже не могла ходити навіть із підтримкою. Один раз я лежала на лаві в робочому приміщенні, а охоронець Чжан Янь (Zhang Yan), який перебував там під час виконання службових обов'язків, зштовхнув мене на підлогу й став стусати мене ногами. Наступного дня, щоб вислужитися перед Чжан Янем, ув'язнені Чжан Цуймей (Zhang Cuimei) і Ху Чжаньфень (Hu Zhanfen) потягли мене в їдальню, а наступного дня це зробив охоронець Хун Вий. Один раз, коли я читала статтю Вчителя, Лі охоронець Бо (Li Bo) відібрав її в мене.
Я була настільки хвора, що не могла більше піклуватися про себе. Інші практикуючі були змушені піклуватися про мене у всьому, включаючи вмивання, розчісування волосся і вдягання. Вони ж допомагали мені користуватися туалетом. Діагноз лікарні передбачав медичний пароль, але влади трудового табору увесь час затримували моє звільнення. Вони не випускали мене доти, поки мій стан не став ще гіршим. Для того, щоб одержати дозвіл приїхати й забрати мене з табору, мою родину змусили виплатити адміністрації табору ще більше 10 000 юанів.
Члени моєї родини на руках винесли мене із трудового табору.
Джерело
Ви можете роздруковувати та використовувати весь список статтей, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.