| Опубліковано: Неділя 30. листопада , 2008 |
|
Практикуючий Дафа з міста Цицикар
На початку 1993 року мені двічі приснився сон, після чого я пробуджувався і ясно бачив високого даоса в довгому чорному одязі з пов'язаним довкола талії поясом і мечем за спиною, з волоссям, зібраним в пучок на верхівці.
Виступ Вчителя в Палаці культури енергетичної промисловості в Цицикаре провінції Хейлунзцян
День 16 липня 1993 року я запам'ятаю на все життя. Мені пощастило відвідати клас Вчителя у Цицикарі. Побачивши великого, милосердного, доброго Вчителя, я зрозумів, що бачив його раніше. Дійсно, виявилось, що Вчитель був тим даосом з мого сну. Майстер знайшов мене для того, щоб я вдосконалювався, і допоміг мені почати практику.
Вчитель говорив з нами всю ніч. Він прийшов на годину раніше і ще до початку лекції відповідав на питання учнів. У мене теж було питання: «Я запросив неправедні речі і залишив їх в приміщенні для поклоніння. Тепер я практикую по Фалуньгун. Як бути?» Вчитель відповів: «Як тільки у тебе з'явиться бажання позбавитися від цього, це буде очищено в одну секунду».
Майстер вилікував хвору жінку Мей, яка була присутня на занятті. Не знаючи, як виразити свою вдячність, вона передала Вчителеві 200 юанів, але він повернув їй гроші. У перерві я бачив Вчителя у вестибюлі Палацу культури. Він був дуже акуратно одягнений, на нім була біла сорочка з короткими рукавами і сірі брюки. Мене вразило, як просто одягнений Вчитель.
До початку практики у мене було багато хвороб. Пошуки і лікування в багатьох крупних лікарнях не поліпшили мій стан. З тих пір, як я удосконалююся по Дафа, всі хвороби, які мучили мене і заважали жити, зникли.
Відвідини лекції Вчителя у Чанчуні провінції Цзілінь
Наприкінці квітня 1994 року я разом з іншим практикуючим приїхав в Чаньчун, щоб відвідати лекції Вчителя у Палаці Мінфан університету в Цзіліне. Лекції продовжувалися 10 днів у два потоки: денний і вечірній. Кожен день Вчитель приїжджав на лекції на автобусі. Одного дня я йшов по алеї до університету і побачив Вчителя, що здалека наближається до мене. Я схвильовано вигукнув: «Вчитель!» Вчитель кивнув мені спокійно і доброзичливо. Я не міг вимовити ні слова, неначе щось стримувало мене.
Одного дня практикуючий Ван Вейжунь із Цицикара зайшов до класу через куліси. Він подав Вчителеві фотографію своєї молодшої сестри, що хворіла вже багато років, і сказав: «Будь ласка, вилікуйте мою сестру». Вчитель узяв, струсив фотографію і повернув назад. Потім Ван запитав: «Чи може моя сестра займатися Фалуньгун?» Вчитель відповів: «Звичайно». До цих пір його сестра відчуває себе дуже добре.
В кінці лекції всі ми, що приїхали з різних місць, хотіли сфотографуватися з Вчителем. Все ж всі практикуючі встали на сходинки Палацу Мінфан, окрім одного, який стояв на милицях осторонь. Вчитель сказав: «Кинь милиці!» практикуючий відразу послухався і зробив це. Вчитель сказав: «Йди вперед!» і потім зробив крок на зустріч. Всі розступилися, поступаючись дорогою, і зааплодували. Практикуючий зробив крок, потім інший і навіть прискорив крок. Багато хто з нас заплакав від хвилювання.
Під час зйомки з практикуючими з Харбіну я з нетерпінням розшукував очима Вчителя, сподіваючись встати поряд з ним. Він м'яко сказав мені: «Ти можеш встати тут». Але інший практикуючий сказав: «Тобі краще тут не стояти, тому що ми не зможемо знайти тебе і віддати фотографію після того, як надрукуємо». Оскільки я був з іншого міста, то хвилювався і пропустив цей прекрасний шанс. Пізніше мій старший брат сказав Вчителеві: «Я прийшов сюди пізніше, але теж хочу сфотографуватися з Вами». Вчитель сказав: «У мене не вистачить часу, щоб фотографуватися з кожним з вас. Піди і знайди всіх практикуючих з вашого району, і ми зробимо групову фотографію». І ми зробили це. Моя мрія збулася. Нарешті, у мене фотографія, на якій я стою поряд з Вчителем.
Кожного разу, дивлячись на фотографію, я починаю хвилюватися, знов чую голос Вчителя, і перед моїми очима з'являється його обличчя і посмішка, що надихає мене удосконалюватися ще старанніше.
Відвідини лекцій Вчителя в Даляне провінції Ляонін
В жаркі дні липня 1994-го я з групою практикуючих відправився до Далянь. Я слухав лекції Вчителя на верхньому ярусі. Майже всі практикують обмахувалися віялами і не могли концентруватися на змісті лекції. Потім Вчитель сказав: «Опустіть ваші віяла, чим більше ви обмахуєтеся, тим жаркіше вам стає». Тоді моє розуміння було не дуже хорошим, тому я непомітно обмахувався віялом.
Одного разу перед лекцією один учень повідомив мене, що практикуючий з Франції попросив Вчителя вилікувати його дитяти, в якого синдром гіперкінезу, і він знаходиться дома. Вчитель запитав його: «У тебе є фотокартка дитини?» Фотокартки не виявилось, тоді Вчитель сказав: «Просто думай про те, де знаходиться твій будинок». Наступного дня йому зателефонували з дому і повідомили: «Вчора велика вогненна куля влетіла в наш будинок, після чого наше дитя видужало». Всі були схвильовані, почувши це, і відчули ще більшу упевненість у вдосконаленні.
Було присутньо багато хороших людей, і було зроблено багато хороших справ: все ті, хто загубив гаманець, намисто, годинник або інші речі, отримували їх назад. Вчитель говорив кожного разу: «Ті, хто загубили що-небудь, можуть забрати свої речі після лекції».
У Гуанчжоу я був присутній на лекції Вчителя востаннє
Ще до того, як я відправився в Гуанчжоу, я дізнався, що там дороге перебування. Ми з групою практикуючих поїхали разом. Узяли з собою коробку локшини швидкого приготування і коробку сухого печива. Насправді, Вчитель завчасно поклопотався про нас: студенти з китайського медичного університету міста Гуанчжоу були на канікулах, і ми утрьох спали на двох ліжках всього за 20 юанів на день. Більшість проживаючих у гуртожитку були практикуючими. Ми спілкувалися з ними. Вони знали, що ми харчуємося лише локшиною швидкого приготування. Декілька днів потому один практикуючий сказав мені: «Я розповів Вчителеві про вашу ситуацію, і у нього сльози з'явилися на очах». Почувши це, я розплакався. Тієї ночі Вчитель послав безліч Фалунів у піднебесся Гуанчжоу, і всі практикуючі та двоє не практикуючих, теж жили в університеті, побачили захоплююче видовище. Це продовжувалося більше двох годин. Ми всі, стрибаючи від радості, побігли на балкон. Потім всі разом виконували вправи
.
Впродовж всіх лекцій я завжди чув дивну музику, що ллється до мене з піднебесся. Після закінчення лекцій всі відправилися додому на потяг, тоді там було багато практикуючих, що відвідали лекції. Ми спілкувалися між собою з милосердям і щирістю. Я ніколи не забуду цей обмін досвідом.
Джерело
Ви можете роздруковувати та використовувати весь список статтей, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.