Відданість і вірність своєму слову приносить благословення. Історія давнини 3

Заручини, які тривали понад 30 років

За часів династії Цін наречені протягом кількох десятиліть зберігали вірність один одному.

Чен Юньюань жив у відомому районі Хуайнань. Його батько Чен Хуньчжо був торговцем, який продавав солоні боби на кордоні між Хуайнанем і Янчжоу. Поступово його бізнес занепав, і йому довелося закрити торгівлю. Чен відправився вчитися до Пекіна (у той час Бейпін).

У готелі Чен Хуньчжо зустрів Лю Ченюна з повіту Пінгу, який приїхав до Бейпіна прийняти призначення на посаду повітового чиновника. Вони розговорилися й незабаром потоваришували. Вони розповіли один одному про своїх дітей і домовилися, що поженять їх, коли ті виростуть.

Пізніше Лю отримав місце голови міста Пучжоу (яке стоїть на території сучасної провінції Шаньсі). Він жив із дружиною, дочкою й кількома слугами у своїй резиденції. Незабаром померла його дружина, і він дуже важко переживав її смерть, відчуваючи розгубленість і самотність. Через деякий час він тяжко захворів. Перед смертю він сказав своїй дочці: «Чен Юньюань із Хуайнаня — твій майбутній чоловік. Ти мусиш пам'ятати про це». Після його смерті дочка повернулася в рідне місто, щоби поховати батька.

Чен Хуньчжо помер через кілька років після того як Лю Ченюн зайняв пост голови міста Пучжоу. Його син Чен Юньюань планував після трауру поїхати в Шаньсі. Коли він дізнався, що його майбутній тесть помер, він відправився в повіт Пінгу, щоби знайти свою майбутню дружину. Сусіди сказали, що після похорону батька дівчина поїхала, і ніхто не знає, де вона.

На той час у Чена майже закінчилися гроші. Щедрий перехожий запропонував йому допомогу, і Чен зміг повернутися додому.

Не маючи заощаджень, Лю доводилося заробляти на життя рукоділлям. Вона була ніжною й доброю дівчиною. Багато молодиків пропонували їй одружитися. Однак вона щоразу казала, що має нареченого, проте їй ніхто не вірив.

Лю мала тітку, черницю, яка жила в монастирі в храмі Цзеінь у Цзіньмені. Щоб уникнути уваги женихів, Лю пішла до тітки в монастир. Та вмовляла її поголити голову і стати черницею, але Лю сказала: «Моє волосся й тіло дано мені батьками, і я не можу їх пошкодити. Перед смертю батько сказав, що за домовленістю я мушу вийти заміж за Чена. Як я можу порушити його слово? Я переїхала жити до тебе, щоб уникнути пліток. Щодо пропозиції поголити голову і стати черницею, то я не можу її прийняти».

Її тітка все зрозуміла. Лю помістили в невелику потаємну кімнату. Нікому, навіть маленьким дітям не дозволяли її бачити. Вона молилася з ранку до вечора, у надії хоч раз побачити свого майбутнього чоловіка.

Після того як Чен повернувся у своє місто, йому стало дедалі важче заробляти на життя. Люди всіляко умовляли його одружитися з працьовитою дівчиною, щоби мати бодай-якусь допомогу. Важко зітхаючи, Чен говорив: «Я навіть не знаю, чи жива ще Лю. Якщо її немає, тоді нас нічого не пов'язує, а якщо вона жива й чекала мене весь цей час, то я не можу відмовитися від неї».

Чен жив один майже 30 років. Коли йому було коло 50 років, він як і раніше ледве зводив кінці з кінцями. Пізніше він знайшов роботу на кораблі, який здійснював рейси між півднем і північчю.

У квітні 1777 року (діню, 34-й рік 60-річного циклу) під час правління імператора Цяньлуна корабель зайшов у порт Цзіньмень. Чен та інші матроси зійшли на берег, щоби випити чаю. Чен випадково почув, що люди говорять про Лю. Уважно вислухавши місцевих жителів, він пішов до храму, щоби зустрітися з нею.

Тітка Лю розповіла йому всю історію, а потім поговорила з Лю. Однак племінниця сказала: «Персики та сливи прекрасні тому, що їх збирають за належної години. Я вже стара. Якщо вийду заміж, люди сміятимуться наді мною, і подумають, що я з’їхала з глузду. Я вдячна Ченові за його доброту і чесність, але це наша доля. Що можу ще сказати?»Чен кілька разів просив її подумати, але вона однаково відмовлялася вийти за нього заміж.

Чен не знав, що робити, і звернувся до влади повіту. Він розповів свою сумну історію судді Цзінь Чжічжуну. Суддя сам пішов до храму, щоби поговорити з Лю. Він намагався всіляко переконати її вийти заміж за Чена. Зрештою, вона погодилася, і наступного дня вони поїхали в управління повіту, де їх одружили.

Чен завжди жив за високими моральними принципами й ніколи не робив нічого неправедного. Лю зберігала вірність нареченому й не тримала образи на інших людей. Хоча їм обом було по 57 років, вони мали моложавий вигляд, мали чорне волосся і здорові зуби. Люди, які не знали їхнього віку, вважали, що їм лише по 40 років.

Повітовий суддя не лише допоміг їм одружитися, але й розповів про цей випадок місцевим жителям. Турбуючись, що в них немає грошей, щоби повернутися додому, суддя віддав їм свою зарплату і звернувся з проханням до місцевих торговців і багатих людей допомогти подружжю. Так Чен і Лю змогли купити човен, повернутися додому на південь і збудувати будинок.

Через кілька років купці, що повернулися з Хуайнаня, розповіли, що в них народилися двоє синів. Попри те, що Лю майже 60 років, вона змогла мати дітей. Воістину Небеса благословили подружжя за доброту і чесність у виконанні обіцянки.

У стародавньому Китаї люди намагалися тримати своє слово і ставитися з добротою і щирістю до всіх навкруг. Чен і Лю перенесли чимало труднощів у своєму житті, але їхнє щастя було довгим.

Джерело

Ви можете роздруковувати та використовувати всі статті, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.