Приклад справжньої дружби. Історія Яна і Цзо

Однією із ключових чеснот традиційної китайської культури є І (义), що означає чесність, відданість і дружбу. Це поняття також має на увазі вірність друзям і готовність віддати заради них навіть своє життя. Яскравим прикладом такої справжньої дружби є історія Яна і Цзо.

Ця історія сталася понад 2000 років тому. У містечку Цзішішань (нинішня провінція Ганьсу) жив чоловік Цзо Ботао. Його батьки рано померли, і йому з дитинства доводилося багато працювати, щоби прогодуватися. Та водночас, маючи тягу до знань, він багато читав і безперервно займався самоосвітою. Коли йому було приблизно 40 років, він дізнався, що правитель царства Чу дуже цінує доброчесність і набирає на службу талановитих людей. Цзо зібрав свої речі й вирушив у дорогу.

Коли він прибув у містечко Юн (неподалік од нинішнього міста Баоцзі в провінції Шеньсі), уже настала зима. Він йшов цілий день під дощем, і коли вже почало сутеніти, побачив будинок. Господар впустив переночувати, а також допоміг висушити одяг і пригостив смачною вечерею.

Побачивши, що в кімнаті майже нічого немає, крім книг, Цзо зрозумів, що господар теж дуже любить читати. Цю людину звали Ян Цзяоай, і він дійсно був досить освіченою людиною. Вони проговорили всю ніч аж до світанку.

Наступного дня дощ усе ще не стихав, і Ян запропонував Цзо залишитися в нього ще на якийсь час. Розмовляючи, вони відчували, ніби давно знайомі. Після чого вони вирішили дати один одному обітницю дружби й допомоги й побрататися. Цзо був на п'ять років старшим, тому став старшим братом.

Цзо пробув у Яна три дні. Коли дощ, нарешті, вщух, він запросив Яна піти з ним у царство Чу, щоби там проявити свої таланти й послужити нації. Ян згодився, і далі вони пішли разом.

Через два дні шляху знову пішов дощ. Брати хотіли зупинитися на заїжджому дворі, але гроші скінчилися, і їм нічого не залишалося, як далі йти під дощем, несучи по черзі єдине, що в них залишилося — торбу з їжею.

Однак погода не поліпшувалася. Незабаром розійшлася несамовита хуртовина.

Так дійшли до гори Ляншань. Місцевий житель, у якого вони запитували дорогу, попередив, що 50 кілометрів попереду жодного житлового будинку, і їм ніде буде обсохнути й обігрітися. Він порадив їм не йти туди в таку годину. Ян сказав своєму названому братові: «Життя і смерть визначені Небом. Коли ми вже прийшли сюди, то варто продовжувати свій шлях».

Так вони пройшли ще один день і зупинилися на ніч у старій гробниці. Без теплого одягу за ніч вони задубіли.

Наступного дня снігу побільшало. Цзо сказав: «Тут поблизу ніде відпочити, їжі в нас залишилося небагато, теплого одягу немає. Якщо далі піде один із нас, то в нього є шанс вижити й дістатися до царства Чу. Якщо підемо удвох, то навіть якщо й не замерзнемо, то помремо з голоду. Я би хотів віддати тобі мій одяг і всю їжу. Йди далі сам. Я дуже втомився йти, тому волію померти. Коли правитель царства Чу призначить тебе на офіційну посаду, повернися сюди, щоб мене поховати».

«Ні за що не прийму такі умови, — вигукнув Ян, — хоча в нас різні батьки, ми як справжні брати. Як я можу залишити тебе тут помирати, а сам піти шукати собі славу?» Він допоміг брату піднятися, і вони разом пішли далі.

Пройшовши кілька кілометрів, Цзо сказав: «Снігу дедалі більше. Йти все важче. Знайдімо місце для відпочинку».

Вони підійшли до засохлої шовковиці, Ян допоміг брату сісти і притулитися до стовбура. Потім він пішов за хмизом для багаття, а коли повернувся, побачив, що Цзо зняв із себе весь свій одяг і склав його в купу.

«Я все добре обміркував, — сказав Цзо, — удвох ми не зможемо вижити. Не гайнуй часу. Будь ласка, одягни мій одяг, візьми їжу і продовж шлях. Про мене не турбуйся».

Ледве стримуючи сльози Ян сказав: «Ми поклялися жити разом і померти разом. Як я можу кинути тебе тут?!»

«У разі нашої смерті хто нас поховає? Потрібно, щоби хтось один вижив», — вагомо відповів Цзо.

«У такому разі я віддам тобі свій одяг, а сам залишуся тут помирати», — рішуче сказав Ян.

«Я дуже хворий, ти молодший і сильніший. Ти також талановитіший за мене. Напевно, маєш велике майбутнє. Нічого, якщо я тут помру. Будь ласка, не залишайся і не прирікай себе на загибель. Просто йди далі», — умовляв брата Цзо.

«Якби я дозволив тобі померти тут, а сам пішов би шукати собі славу, я б ніколи цього собі не пробачив», — відповів Ян.

«Коли я зустрів тебе, — сказав Цзо, — відчув, що ніби знаю тебе багато років. Ти дуже здібний, саме тому я запропонував тобі піти разом зі мною в царство Чу. Очевидно, моя доля — померти тут. Та якщо я дозволю й тобі померти тут зі мною, то зроблю великий гріх».

Після цих слів Цзо встав і хотів кинутися в гірську річку. Ян встиг утримати його й заплакав. Потім Ян накинув на Цзо одяг і знову посадив під дерево. На той час тіло Цзо вже став околівати. Він уже не міг говорити й лише намагався жестом показати Яну, щоби той ішов.

Зрештою Ян крізь сльози сказав: «Добре, я йду. Будь ласка, не забувай мене, навіть коли потрапиш на той світ. Якщо отримаю офіційну посаду, то обов'язково повернуся, щоби поховати тебе як належить».

Цзо кивнув, і Ян пішов, взявши із собою одяг і їжу. Незабаром Цзо помер під деревом.

Яну вдалося дістатися до столиці царства Чу. Він оселився в готелі, який правитель виділив для тих, хто прийшов складати іспити на посади. Чиновник Пей Чжун екзаменував Яна й переконався, що той був вельми розумним і здатним. Ян правильно відповів на всі запитання. Пей доповів про нього государю.

Яна запросили до палацу. Він навів правителю десять стратегій, здатних зробити царство Чу сильнішим. Усі ці стратегії були спрямовані безпосередньо на вирішення в державі насущних проблем, тому це порадувало правителя. Він призначив Яна на високу посаду, наблизивши до себе, а також нагородив його золотом і шовком.

Ян опустився на коліна й заплакав. На запитання правителя Ян розповів, як він зі своїм названим братом добирався сюди, і як брат пожертвував своїм життям, щоби він зміг щасливо завершити розпочате. Ця історія дуже засмутила государя і присутніх у залі чиновників.

Після цього Ян попросив дозволу знайти й поховати свого брата. Правитель погодився, дав Яну гроші на поховання та присвоїв його покійному братові посмертний титул «чжун дафу», такий же, як у Яна.

Ян повернувся на гору Ляншань і знайшов там біля сухої шовковиці тіло брата. Місцеві жителі допомогли зробити хорошу гробницю між пагорбів біля струмка.

Далі Ян омив тіло брата, одягнув його в шати чиновника з титулом «чжун дафу» й поховав. Навколо гробниці він побудував стіну й посадив безліч дерев. Біля гробниці він побудував храм зі статуєю Цзо і призначив місцевого жителя охороняти її.

Під час церемонії поховання Ян так гірко плакав, що всіх це зворушило до сліз.

З того часу, коли китайці хочуть описати справжню дружбу, вони кажуть: «Дружба між Яном і Цзо».

Джерела:

«Лєші Чжуан», автор Лю Сян із династії Тан.
«Юйшімін'янь», автор Фен Менлун із династії Мін.

Джерело


Ви можете роздруковувати та використовувати всі статті, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.