Божественність китайської культури в давні часи. Частина 1. Божественна сила

Стрижнем китайської культури протягом 5000 років був зв'язок із божественним. Він пронизував повсякденне життя людей, їхній світогляд і зміну династій.

Цю серію статей присвячено прояву цієї божественності в далекі часи, у династіях Ся (приблизно 2070—1600 до н.е.), Шан (приблизно 1600—1046 до н.е.) і Чжоу (1046-256 до н.е.). Хоча є дуже небагато історичних записів і археологічних знахідок того періоду, але їх достатньо, щоб зрозуміти, як закладався фундамент китайської цивілізації.

Серед численних книг з історії Стародавнього Китаю, найдокладніше той період описано в книзі «Історичні записи» («Ши цзи»), автором якої є відомий китайський історик Сима Цзянь, який жив за часів династії Хань. Ця книга охоплює епоху, починаючи від першого імператора Хуан-ді (Жовтий імператор, що правив приблизно 2600 р. до н.е.) і до імператора У-ді династії Хань (101 р. до н.е.). Сима Цзянь писав цю книгу 18 років і закінчив її у віці 60 років, перенісши чимало труднощів. Про мету написання книги він сказав так: «Вона спрямована на вивчення відносин між Небом і людиною, а також на дослідження минулих і нинішніх змін, щоб осмислити історію й не повторювати помилок минулого».

Вивченням зв'язку та відносин між Небом і людством займалися не лише стародавні історики. Ця тема червоною ниткою пронизує всю традиційну культуру Китаю. Відомий китайський філософ та історик із династії Північна Сун так висловився щодо цого: «Якщо не вивчати це [відносини між Небом і людиною], то таке вивчення не можна назвати вивченням».

Існування божественної сили

Ще до найпершої китайської династії Ся божественні сили вже проявлялися в китайській культурі в епоху Трьох володарів і П'яти імператорів. Три володарі — це Суй-жень (перша людина, яка добула вогонь), Фу-сі (навчив людей полювання й риболовлі, а також приготування їжі на вогні) і Шень-нун (навчив людей землеробства). П'ять імператорів — це Хуан-ді, Чжуань-сюй, Ку, Яо та Шунь. Усі ці правителі або володіли божественними здібностями, або могли спілкуватися з божественними істотами.

Від династій Ся до Чжоу практично всі жителі Піднебесної вірили в Богів і духів. Вони поклонялися як Богам на Небі, так і духам предків, а також різних стихій і місцевостей. Водночас вони вважали, що над усіма цими божественними істотами стоїть верховний всемогутній Бог-Владика. За часів династії Шан Бога називали «ді» (владика) або ж «шан ді» (верховний владика), а при династії Чжоу його називали загальним словом «тянь» (Небо). Люди в ті часи знали, що божественні істоти мають велику силу, вони можуть впливати на соціальні явища в суспільстві, зокрема на процвітання чи занепад держави й на зміну династій, а також на природні явища. Їм підвладне все, і вони керують усім і вся. Це називалося «Волею Неба» чи «долею».

За часів династії Шан імператори і дворяни займалися ворожінням, і результати ворожінь вирізали на панцирах черепах. Ці написи на панцирах і були найраннішою формою китайської писемності — цзягувень. Вони також є безцінним матеріалом для вивчення культури того часу. З них ми дізналися, що люди в епоху Шан вірили в небесних Богів, а також і в духів, які відповідають за вітер, дощ, грім тощо, а також духів місцевості.

Наприклад, в одному із записів на панцирі періоду шанських правителів Цзу Гена і Цзу Цзя йдеться: «Вищий владика [Неба] наказує дати більше дощу в нинішньому березні», «Вищий владика приносить нам лиха», «Згідно з жовтневим періодом правління Цуї, Вищий владика дарує нам благословення в наступному році».

Поклоніння божественному

З приходом династії Чжоу, позначення Бога змінилося з «ді» на «тянь», а правителів стали називати «син Неба».

Храм Неба (Тяньтань) у Пекіні

Ті, хто був у Храмі Неба в Пекіні, знають, що це було місце, у якому імператори здійснювали жертвоприношення. Цей храм побудовано в період Юнле імператором Чжу Ді за часів династії Мін. У цьому храмі здійснювали обряди поклоніння Небу імператори династії Мін (1368—1644 рр.) та династії Цін, яка послідувала за нею. Однак зародився цей ритуал ще за часів династії Чжоу. Його вважали священною формою спілкування правителя з Небом. Цей ритуал відбувався під час зимового сонцестояння в південному передмісті столиці. Його мета: висловити подяку Небу за прихильність, виражену сприятливою погодою, гарним урожаєм і стабільністю в суспільстві.

Крім цієї церемонії, яку проводили в столиці, аналогічну церемонію під назвою феншань проводили також на горі Тайшань, яка вважалася найвищою й найзначнішою в Піднебесній.

Церемонія феншань — подяка Небу й Землі. Цей обряд складався з двох частин: жертвопринесення на горі Тайшань на знак подяки Небу, і жертвопринесення на розташованих поруч нижчих горах на знак подяки Землі.

Феншань був найбільшим і найсвященнішим обрядом поклоніння Небу й Землі, який здійснювали китайські правителі. Здійснювався він лише під час зміни династій чи коли в країні після смути встановлювалися довгострокові мир і стабільність. Найранніші згадки про ритуал феншань датується періодом Чуньцю (Весни й Осені, епоха між династіями Чжоу та Цінь). У книзі того періоду «Гуань-цзи» говориться, що було 12 мудреців чи імператорів, які проводили ритуал феншань. До їхньої когорти входили найперші імператори, серед яких Великий Юй (засновника династії Ся), правитель Тан (засновник династії Шан) і правитель Чен (другий правитель династії Чжоу).

Мету обряду Феншань докладно пояснив історик династії Хань на ім'я Бан Гу: «Династія змінилася, почалася інша ера, і запанував довгостроковий мир. З цієї нагоди на горі Тайшань і горі Лянфу проводився обряд жертвопринесень, щоб висловити повагу. Царствений титул дарований Небом, щоб управляти людьми. Небу повідомляється про встановлення спокою в Піднебесній і Богам возноситься за це шана».

Джерело

Ви можете роздруковувати та використовувати всі статті, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.