Исторія Ду Цзичуня (частина 3)

Невдача останньої миті

У тому ж повіті жив учений Лу Гуй, який успішно склав імперський іспит. Він почув, що дочка судді надзвичайно вродлива, і попросив сваху поговорити з Гуєм, з надією одружитися з його донькою.

Суддя відхилив його пропозицію, заявивши, що його дочка нерозумна.

Лу Гуй не здавався, сказавши: «Поки дружина доброчесна, що з того, якщо вона не може говорити? Вона навіть може стати прикладом тим жінкам, які весь час брешуть».

Зрештою, суддя погодився на шлюб. Лу Гуй слідував традиційним ритуалам і одружився з Ду. У них зберігалися дуже гармонійні стосунки багато років, незабаром у подружжя народився син.

Коли хлопчикові було два роки, він був дуже милим і розумним. Одного разу Лу Гуй тримав дитину, розмовляючи з Ду, але той і далі мовчав, як би Лу не намагався подражнити свою дружину.

Тоді Лу Гуй розсердився і мовив: «У давні часи дружина чиновника Цзя дивилася на нього зверхньо, вважаючи його нездарою, і ніколи не усміхалася. Але пізніше, коли Цзя влучив у фазана стрілою, вона змінила свою думку про нього».

Він вів далі: «Хоча мій статус не такий високий, як у Цзя, хіба мій талант не в сто крат ліпший, ніж стрільба по фазану? Але ти не спромоглася сказати мені навіть слова!»

«Коли дружина дивиться на чоловіка зверхньо, який сенс утримувати її сина!» — розгнівано вигукнув він.

Схопив хлопчика за ноги, він викинув його з дому. Дитина вдарилася головою об камінь; кров бризнула навсібіч.

З любові до хлопчика Ду забув наставови даоського священника, і закричав: «О ні!»

Тільки-но Ду закричав, він знову опинився у даоському храмі на піку Юньтао; старий даоський священник теж був там. Починало світати, раптово пурпурове полум'я вдарило по балках храму, і він майже миттєво згорів.

«Ти жалюгіда, зіпсував таку важливу справу!» — із цими словами даоський священник схопив Ду за волосся й занурив його голову в урну з водою. Пожежа негайно згасла.

«Ти зумів байдуже поставитися до спокуси щастям, гнівом, сумом, страхом і різними бажаннями, за винятком сентиментальної любові до своєї дитини, — сказав даоський священник Ду. — Якби ти не закричав, коли Лу Гуй викинув дитину, то зробив би еліксир безсмертя й зайняв би місце серед безсмертних. Який жаль! Дійсно важко знайти здібного учня! Я можу й далі робити еліксири безсмертя, але тобі потрібно повернутися у світ. Удосконалюйся далі з належною ретельністю!»

З цими словами він показав Ду дорогу й велів йому повертатися. Перед тим як піти, Ду ступив на згорілий фундамент особняка й побачив, що алхімічна піч була зруйнована залізною колоною. Колона була завтовшки з руку й заввишки коло 2 метрів. Даоський священник зняв мантію й почав рубати ножем залізний стовп.

Повернувшись додому, Ду жалкував, що не виконав наказ даоського священника, і захотів повернутися, щоб виправити свою помилку.

Але коли він піднявся на гору Юньтао, то не зміг нічого знайти. Ду повернувся додому, змучений горем і гірким жалем.

(Розповідь зі збірки «Тайпин Гуанцзу»)

Джерело

Ви можете роздруковувати та використовувати всі статті, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.