Занепад і відродження китайської традиційної культури

Занепад і відродження китайської традиційної культури (частина 1)
 

Людство дійшло до сього дня, пройшовши зльоти, падіння і численні негаразди протягом кількох тисяч років. Різноманітні культури, створені людством, досконалі та багаті. Мені здається, людську культуру з точки зору суті, походження, прояву й впливу можна приблизно розділити на дві головні категорії: культура, заснована на вірі в Богів, і культура, заснована на невірі в Богів.

Наприклад, традиційна китайська культура і культура компартії Китаю (КПК) рішуче відрізняються одна від одної, чи стосується це їхньої спадщини й форми прояву, або ж їхньої суті та впливу. Вони значною мірою відрізняються за формою й змістом. Давайте розглянемо історичне походження, розвиток і форми прояву цих двох культур, щоб у нас сформувалося ясне розуміння, що таке традиційна китайська культура.

1. Початкове розуміння походження китайської традиційної культури

Китайська традиційна культура надає особливого значення вірі в Богів.

Боги створили людство і водночас передали людям культуру, на основі якої люди живуть і розвиваються. Таким чином, віра в Богів становить суть китайської традиційної культури.

Китайське традиційне мистецтво включає культуру, засновану на системах вдосконалення, таких як буддизм і даосизм, а також культуру, яка шанує Богів. Окрім різних культурних феноменів, не пов'язаних із Богами, ці культури не містять у собі ніяких елементів, направлених проти віри в Богів. Якщо прослідити, звідки йде їхнє коріння, то ми можемо побачити, що всі вони так чи інакше пов'язані з культурами, переданими Богами, і містять риси переданих Богами культур.

Кажуть, що Бог Паньгу створив Небо й Землю і поклав початок китайській традиційній культурі, – культурі, переданої Богами. Вісім триграм, які були винайдені та передані імператорові Стародавнього Китаю Фу Сі, батькові традиційної китайської культури, становлять собою витік широкої та глибокої китайської культури. Богиня Нюйва створила людину з глини. Імператор Хуан-ді отримав владу над Китаєм, і відтоді у китайського народу з благословення Богів є місце, щоб жити, і сцена, де розгортаються [історичні] події. Цан Цзе1, літописець імператора Хуан-ді, склав китайські ієрогліфи, й тоді людство змогло письмово передавати нащадкам свою культуру, передану Богами.

Простодушні й прості люди Стародавнього Китаю були чистими й милосердними. Їхня віра в Богів виходила із самої глибини серця. Завдяки цьому час правління ранніх китайських династій – Ця, Шан і Чжоу – був надзвичайно тривалим. Ворожіння на кістках (під час правління династії Шань) переважно стосувалися віри в Богів, культових ритуалів, передбачень, простих нехитрих звичаїв, і вони відображають милосердя людей. Shi Jing, тобто "Збірка віршів", стала першою антологією китайської поезії – в ній є три розділи – Feng, Ya й Оди – причому вірші включалися в певний розділ відповідно до мелодики й сюжету. Неабияка кількість од – це панегірики Богам.

Близько 2500 років тому вчення Конфуція і Лао-Цзи в Китаї та вчення Шакьямуні в Індії (який жив у той самий час, що Конфуцій і Лао-Цзи) із часом стали трьома великими школами вдосконалення в Китаї, а саме конфуціанством, даосизмом і буддизмом. Звичайно, віра в богів є сама собою зрозумілою в даоських і буддійських школах, оскільки вони ґрунтуються на доктринах, керуючись якими у своєму вдосконаленні, люди вдосконалюються, щоб досягти рівня Бога. Власне кажучи, культури буддійської та даоської школи говорять про знання, що "виходять за межі матеріального світу", тобто це знання не можна застосувати у матеріальному світі. Буддійські ченці живуть у храмах, ізольовано від суспільства. Вони виходять у суспільство просити подаяння, що також є свого роду вдосконаленням. До того ж, як тільки чернець починає жити в храмі, він змінює своє ім'я та розриває зв'язки із суспільством мирських. Багато даосів удосконалюються самотньо; деякі перебувають далеко від мирського суспільства, деякі вдосконалюються в суспільстві мирського люду, проте їхнє серце вийшло за межі цього світу. В історії збереглися [записи] про багатьох великих людей, що самовдосконалювалися в буддійських школах і в даоських школах, і їхнє досягнення досконалості збагатило культуру буддійських і даоських шкіл вдосконалення.

Конфуціанство говорить про пізнання в межах матеріального світу, і ця школа є найбільш ортодоксальною культурою в Китаї. Проте за своєю суттю конфуціанство належить до системи Дао.

Конфуцій сказав: "Вранці почув Дао, ввечері можна померти, не шкодуючи". Найвідоміша праця Конфуція – "Книга змін". Конфуцій так любив читати "Книгу змін" в останні роки свого життя, що шкіряний шнурок, яким була переплетена його копія книги, тричі рвався. У "Книзі змін" пояснюється, що таке Інь і Ян і вісім триграм, що є вищою мудрістю і найбільш невід'ємнішими елементами традиційної китайської культури. Ці речі самі собою є елементами переданої Богами культури. Даоські школи й конфуціанство мають одне походження. Коли ті, хто практикує в конфуціанській школі, досягають високого рівня у своєму вдосконаленні, вони [вже] належать до даоської школи. Конфуцій вибрав якусь частину "Дао", яка, як він уважав, була прийнятна для розповсюдження в мирському суспільстві, і проповідував цю частину іншим [людям]. У результаті в історії багато вчених-послідовники конфуціанства, які досягли дуже високого рівня у своєму вдосконаленні, стали великими відлюдниками – вони не лише могли управляти державою, а також мали знання про Небо і Землю, мали глибокі знання [з різноманітних галузей], вони були [повністю] в Дао.

В історії багато вчених, які мали дуже гарну освіту, вивчали всі три школи – конфуціанство, даосизм і буддизм. Проте не можна змішувати школу Будди й школу Дао.

Школа Дао звертає особливу увагу на "недіяння", а школа Будди підкреслює важливість "пустоти". На поверхні обидві школи схожі, але, насправді, вони корінним чином відрізняються одна від одної, і кожна є незалежною системою вдосконалення. Через взаємовиключення вони підтримували й збагачували свої власні відповідні культури.

Учені можуть вивчати обидві ці школи на рівні здобування знань, проте справжні люди, які вдосконалюються, не можуть змішувати ці дві школи у своєму вдосконаленні. Традиційно в китайській культурі не мовиться про те, що одна з цих трьох шкіл краща за іншу. Кожна з них є невід'ємним елементом у розвитку традиційної китайської культури.

З огляду на те, що китайську традиційну культуру передано Богами, ті сфери, де живуть Боги, знайшли своє відображення в культурі, завдяки чому китайська традиційна культура глибока [за змістом], всеосяжна, має неземний характер, вона витончена, благородна, красива, і це дуже духовна культура.

1За легендою, Цан Цзе вважається винахідником системи китайських ієрогліфів. Його також уважають офіційним історіографом Жовтого імператора Хуан-ді. У китайській легенді мовиться, що у Цан Цзе були чотири ока, і в кожному оці по дві зіниці. Кажуть, що коли він створював систему ієрогліфів, "із неба, подібно до дощу, сипалися зерна проса, а ночами завивали духи". Вважають, що Цан Цзе був не єдиним, хто винайшов китайські ієрогліфи.

(Далі буде)

джерело

* * *

Ви можете роздруковувати та використовувати всі статті, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.