Занепад і відродження китайської традиційної культури

Занепад і відродження китайської традиційної культури (частина 1)
 

Людство дійшло до сього дня, пройшовши зльоти, падіння і численні негаразди протягом кількох тисяч років. Різноманітні культури, створені людством, досконалі та багаті. Мені здається, людську культуру з точки зору суті, походження, прояву й впливу можна приблизно розділити на дві головні категорії: культура, заснована на вірі в Богів, і культура, заснована на невірі в Богів.

Наприклад, традиційна китайська культура і культура компартії Китаю (КПК) рішуче відрізняються одна від одної, чи стосується це їхньої спадщини й форми прояву, або ж їхньої суті та впливу. Вони значною мірою відрізняються за формою й змістом. Давайте розглянемо історичне походження, розвиток і форми прояву цих двох культур, щоб у нас сформувалося ясне розуміння, що таке традиційна китайська культура.

1. Початкове розуміння походження китайської традиційної культури

Китайська традиційна культура надає особливого значення вірі в Богів.

Боги створили людство і водночас передали людям культуру, на основі якої люди живуть і розвиваються. Таким чином, віра в Богів становить суть китайської традиційної культури.

Китайське традиційне мистецтво включає культуру, засновану на системах вдосконалення, таких як буддизм і даосизм, а також культуру, яка шанує Богів. Окрім різних культурних феноменів, не пов'язаних із Богами, ці культури не містять у собі ніяких елементів, направлених проти віри в Богів. Якщо прослідити, звідки йде їхнє коріння, то ми можемо побачити, що всі вони так чи інакше пов'язані з культурами, переданими Богами, і містять риси переданих Богами культур.

Кажуть, що Бог Паньгу створив Небо й Землю і поклав початок китайській традиційній культурі, – культурі, переданої Богами. Вісім триграм, які були винайдені та передані імператорові Стародавнього Китаю Фу Сі, батькові традиційної китайської культури, становлять собою витік широкої та глибокої китайської культури. Богиня Нюйва створила людину з глини. Імператор Хуан-ді отримав владу над Китаєм, і відтоді у китайського народу з благословення Богів є місце, щоб жити, і сцена, де розгортаються [історичні] події. Цан Цзе1, літописець імператора Хуан-ді, склав китайські ієрогліфи, й тоді людство змогло письмово передавати нащадкам свою культуру, передану Богами.

Простодушні й прості люди Стародавнього Китаю були чистими й милосердними. Їхня віра в Богів виходила із самої глибини серця. Завдяки цьому час правління ранніх китайських династій – Ця, Шан і Чжоу – був надзвичайно тривалим. Ворожіння на кістках (під час правління династії Шань) переважно стосувалися віри в Богів, культових ритуалів, передбачень, простих нехитрих звичаїв, і вони відображають милосердя людей. Shi Jing, тобто "Збірка віршів", стала першою антологією китайської поезії – в ній є три розділи – Feng, Ya й Оди – причому вірші включалися в певний розділ відповідно до мелодики й сюжету. Неабияка кількість од – це панегірики Богам.

Близько 2500 років тому вчення Конфуція і Лао-Цзи в Китаї та вчення Шакьямуні в Індії (який жив у той самий час, що Конфуцій і Лао-Цзи) із часом стали трьома великими школами вдосконалення в Китаї, а саме конфуціанством, даосизмом і буддизмом. Звичайно, віра в богів є сама собою зрозумілою в даоських і буддійських школах, оскільки вони ґрунтуються на доктринах, керуючись якими у своєму вдосконаленні, люди вдосконалюються, щоб досягти рівня Бога. Власне кажучи, культури буддійської та даоської школи говорять про знання, що "виходять за межі матеріального світу", тобто це знання не можна застосувати у матеріальному світі. Буддійські ченці живуть у храмах, ізольовано від суспільства. Вони виходять у суспільство просити подаяння, що також є свого роду вдосконаленням. До того ж, як тільки чернець починає жити в храмі, він змінює своє ім'я та розриває зв'язки із суспільством мирських. Багато даосів удосконалюються самотньо; деякі перебувають далеко від мирського суспільства, деякі вдосконалюються в суспільстві мирського люду, проте їхнє серце вийшло за межі цього світу. В історії збереглися [записи] про багатьох великих людей, що самовдосконалювалися в буддійських школах і в даоських школах, і їхнє досягнення досконалості збагатило культуру буддійських і даоських шкіл вдосконалення.

Конфуціанство говорить про пізнання в межах матеріального світу, і ця школа є найбільш ортодоксальною культурою в Китаї. Проте за своєю суттю конфуціанство належить до системи Дао.

Конфуцій сказав: "Вранці почув Дао, ввечері можна померти, не шкодуючи". Найвідоміша праця Конфуція – "Книга змін". Конфуцій так любив читати "Книгу змін" в останні роки свого життя, що шкіряний шнурок, яким була переплетена його копія книги, тричі рвався. У "Книзі змін" пояснюється, що таке Інь і Ян і вісім триграм, що є вищою мудрістю і найбільш невід'ємнішими елементами традиційної китайської культури. Ці речі самі собою є елементами переданої Богами культури. Даоські школи й конфуціанство мають одне походження. Коли ті, хто практикує в конфуціанській школі, досягають високого рівня у своєму вдосконаленні, вони [вже] належать до даоської школи. Конфуцій вибрав якусь частину "Дао", яка, як він уважав, була прийнятна для розповсюдження в мирському суспільстві, і проповідував цю частину іншим [людям]. У результаті в історії багато вчених-послідовники конфуціанства, які досягли дуже високого рівня у своєму вдосконаленні, стали великими відлюдниками – вони не лише могли управляти державою, а також мали знання про Небо і Землю, мали глибокі знання [з різноманітних галузей], вони були [повністю] в Дао.

В історії багато вчених, які мали дуже гарну освіту, вивчали всі три школи – конфуціанство, даосизм і буддизм. Проте не можна змішувати школу Будди й школу Дао.

Школа Дао звертає особливу увагу на "недіяння", а школа Будди підкреслює важливість "пустоти". На поверхні обидві школи схожі, але, насправді, вони корінним чином відрізняються одна від одної, і кожна є незалежною системою вдосконалення. Через взаємовиключення вони підтримували й збагачували свої власні відповідні культури.

Учені можуть вивчати обидві ці школи на рівні здобування знань, проте справжні люди, які вдосконалюються, не можуть змішувати ці дві школи у своєму вдосконаленні. Традиційно в китайській культурі не мовиться про те, що одна з цих трьох шкіл краща за іншу. Кожна з них є невід'ємним елементом у розвитку традиційної китайської культури.

З огляду на те, що китайську традиційну культуру передано Богами, ті сфери, де живуть Боги, знайшли своє відображення в культурі, завдяки чому китайська традиційна культура глибока [за змістом], всеосяжна, має неземний характер, вона витончена, благородна, красива, і це дуже духовна культура.

1За легендою, Цан Цзе вважається винахідником системи китайських ієрогліфів. Його також уважають офіційним історіографом Жовтого імператора Хуан-ді. У китайській легенді мовиться, що у Цан Цзе були чотири ока, і в кожному оці по дві зіниці. Кажуть, що коли він створював систему ієрогліфів, "із неба, подібно до дощу, сипалися зерна проса, а ночами завивали духи". Вважають, що Цан Цзе був не єдиним, хто винайшов китайські ієрогліфи.

(Далі буде)

джерело

Ви можете роздруковувати та використовувати всі статті, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.