У камері було темно і сиро. Було чутно як падали краплі води на кам'яному підлогу. У кутку лежала жінка. Її обличчя було в крові, руки неприродно викручені та скуті наручниками, на ногах – кандали. Зі скрипом відчинилися двері. Зайшли два охоронці – один юний, тільки прийнятий на роботу у в'язницю, другий – його начальник, старий і досвідчений ...

Легкими кроками поміж великих бутонів, які здавалось, погойдувались в такт її рухам, принцеса Мілуокі вийшла з-під тіні могутнього дуба та опинилась на краю кам”яної прірви. Слідом за нею вийшов візир. Два величезні орли в св”яткових пір”ях, по праву та по ліву руки, разом підняли крила і по всій долині, що лежала під ногами принцеси, пробігла хвиля привітання і захоплення. Вітер стих, птахи замовкли. Запанувала повна тиша.

Існує переказ: Будда зупинився у воріт Раю.
Заради досягнення цієї мети він трудився все своє життя. Ворота відкрилися. Грала музика. Було свято й радість, тому що дуже рідко коли людина піднімалася до таких висот.
Воротарі відкрили ворота, вийшли назустріч і запросили Будду:
- Ти прибув! Заходь! Ми раді вітати тебе!