Історія Ду Цзичуня (частина 1)

Згідно з буддійським ученням, усе в людському світі є ілюзією й не може вічно залишатися незмінним. Якщо людина, яка стала на шлях самовдосконалення, не позбудеться людських уподобань, навіть найменший прояв почуттів може призвести до невдачі.

Нижче наводиться історія з трактату «Тайпін Гуанцзі», найбільшого зібрання дивовижних пригод і подій в історії Китаю, складеного за часів династії Сун (960—1279).

Як учитель шукав свого учня

Ду Цзичунь жив на рубежі правління династії Північної Чжоу (557—581 рр. н.е.) і династії Сунь (581—619 рр. н.е.). Він був сміливим і рішучим молодиком, до всього ставився дуже легко, а ще вів розгульний і привільний спосіб життя й полюбляв гулянки.

Ду Цзичунь не прагнув зберегти та примножити сімейне багатство, і незабаром, розтративши весь спадок, розорився й залишився без гроша в кишені. Ду спробував знайти притулок у родичів чи друзів. Але всі вони відвернулися від нього, вирішивши, що він ледар, гуляка й ні на що не придатний.

Прийшла зима, Ду ходив у лахмітті й харчувався милостинею. Одного вечора він бродив вулицями Чан’аня, страждаючи від холоду, голоду й самотності, не знаючи куди йти. Зупинившись, він важко зітхнув. Цієї миті до нього підійшов старий із палицею й запитав, чому він зітхає.
Ду розповів про своє скрутне становище і поскаржився на бездушність родичів. Чим більше він говорив, тим сильніше його охоплювала образа та обурення.

Старий запитав Ду, скільки грошей йому потрібно, щоб жити без проблем та нужди.

«Гадаю, мені вистачить тридцять або п'ятдесят тисяч монет», — відповів Ду.

Старий сказав, що цього буде замало. Ду збільшив суму до ста тисяч. Але старий повторив, що й цього буде недостатньо, і попросив Ду назвати іншу цифру.

«Як щодо мільйона?» — запитав Ду. Та старий сказав, що й цього теж буде недостатньо. Тоді Ду попросив три мільйони.

«Добре, тепер підійде», — мовив старий. Потім він вийняв 1000 монет і віддав їх Ду. «Це все, що в мене є сьогодні. Завтра чекай мене в обідню пору на подвір'ї персів на західному ринку, і я віддам тобі решту грошей, не спізнюйся!»

Наступного дня Ду прийшов на місце зустрічі без запізнення. Старий, стримавши своє слово, дав йому три мільйони і зник, не назвавши свого імені.

Розбагатівши, Ду відчув себе на сьомому небі від щастя. «Я більше ніколи не стану бідним», — гадав він.

Ду відразу придбав найкращих коней і дорогий одяг і знову взявся за гулянки. Він пив із друзями з ранку до ночі, наймав музикантів, проводив час у публічних будинках, анітрохи не турбуючись про майбутнє.

Усього за кілька років він розтратив усі три мільйони. Ду знову довелося носити простий одяг і пересісти з коня на осла. Незабаром він не міг дозволити собі навіть їздити на віслюку, і йому довелося ходити пішки. Ду став так само бідним, як і до цього. Звівши очі до неба, він глибоко зітхнув.

Цієї миті перед ним знову з'явився старець. Взявши Ду за руку, він запитав: «Як ти знову втратив усі гроші? Нічого, я можу тобі допомогти. Скільки тобі потрібно грошей цього разу

Згораючи від сорому, Ду зніяковіло мовчав. Та старець наполягав далі, але Ду лише зніяковіло вибачався, відмовляючись відповідати. Зрештою, старий велів Ду прийти наступного дня в той самий час і в те ж саме місце, що й минулого разу, сказавши, що цього разу він дасть йому десять мільйонів.

Ду прийшов у те ж саме місце, і старий, як і обіцяв, дав йому десять мільйонів монет. У пориві подяки Ду пообіцяв йому змінити спосіб життя, відкрити якусь справу й заробити багато грошей. Він сказав, що цього разу стане багатшим із найбагатших людей, яких він знав.

Однак, тільки-но він отримав гроші, то зовсім забув про свої наміри і знову почав вдаватися до марнотратства й розпусти. Менш ніж через три чи чотири роки він знову залишився без гроша в кишені й виявився у ще скрутнішому становищі, ніж раніше.

Однієї днини Ду знову зустрів старого на тому ж місці та, затуливши обличчя, хотів сховатися. Але старий, схопивши його за край одягу, сказав, що ховатися нерозумно. Потім він дав Ду 30 мільйонів монет і сказав: «Якщо ти й цього разу не зробиш щось хороше, тобі вже ніщо не допоможе, і ти назавжди залишишся в злиднях».

Ду подумав про себе: «Я вів безрозсудний і розпусний спосіб життя, живучи невідповідно до своїх достатків, і розтратив усі гроші. Ніхто з моїх багатих родичів чи друзів не запропонував мені жодної допомоги, крім цього старця, який тричі дав мені величезні суми грошей. Як мені віддячити йому за його доброту?»

З цією думкою Ду сказав старцеві: «Я засвоїв три ваших уроки доброти й тепер розумно розпоряджуся наданими коштами, міцно ставши на ноги. Також допомагатиму сиротам і вдовам, забезпечивши їх усім необхідним, і допоможу їм отримати моральне виховання. Я надзвичайно вдячний за вашу доброту й повернуся, щоб служити вам, коли здійсню свій план».

Старий сказав: «Це саме те, що я сподівався почути. Тільки-но виконаєш намічене, приходь і чекай мене на фестивалі голодних духів у наступному році під двома кипарисами біля храму Лаоцзюнь».

Знаючи, що багато сиріт і вдів живуть у Хуайнані, Ду приїхав в округ Янчжоу. Купивши 100 гектарів родючої землі, він побудував маєток у місті й понад 100 будинків за містом поблизу головних доріг. Потім він зібрав сиріт і вдів, поселивши їх у цих будинках. Він влаштував шлюби племінників і племінниць і подбав про те, щоб подружжя ховали разом після їхньої смерті. Тих, хто помер в іншому місці, перепоховали на батьківщині. Завдяки його зусиллям старі образи серед людей були розв’язані, а тих, хто робив добрі справи, щедро винагородили за добросердя.

Виконавши все намічене, Ду, як і обіцяв, прийшов до храму Лаоцзюнь, де зустрів старця.

Джерело