Викриття злочинів, скоєних у примусовому трудовому таборі Тумуцзі у Внутрішній Монголії, на прикладі мого власного досвіду

У липні 1999 року Комуністична партія Китаю розпочала активне переслідування практикуючих Фалуньгун. Я хочу розкрити жорстокі злочини КПК у примусовому трудовому таборі Тумуцзі, ґрунтуючись на своєму власному досвіді.

Я була арештована вдома 28 червня 2004 року агентами поліцейського підрозділу Ялінь і відправлена у відділення поліції лісівництва. У ту ж ніч мене відправили безпосередньо в Тумуцзінський жіночий примусовий трудовий табір для відбування трирічного ув’язнення. Після прибуття в табір мене обшукали, а мій багаж; навіть туалетний папір, був оглянутий. Потім мене помістили в "групу перетворення", в ізольовану камеру. Я їла в камері, і за мною увесь час спостерігали, навіть коли я спала чи йшла в туалет. Мене цілодобово мучили, намагаючись «промити мені мозок» пропагандою злої КПК, і змусити написати три заяви, які засуджують Фалуньгун. Три жінки-охоронниці й двоє ув'язнених злочинців спостерігали за мною. Я відмовилася слухати їх, і йти на компроміс, за що була покарана позбавленням сну.

Я провела понад місяць у цьому агресивному середовищі. У кінці-кінців, мене помістили в команду новоприбулих. Там мене також ретельно контролювали, мені не дозволяли сидіти, притулившись до стіни, і не давали закривати очі. Одного разу, лежачи в ліжку я поворухнула рукою, охорона підняла ковдру, щоб перешкодити мені перекласти руку. Я запитала: "Я навіть під ковдрою не маю ніякої волі?"

Після місяця, проведеного в команді новоприбулих, я була переміщена в середню команду. Я не йшла на компроміс зі злом. Якось охоронці організували зустрічі для здійснення "реформи перетворення", восьмеро практикуючих відмовилися бути присутніми. У перше, коли ми відмовилися, вони додали один місяць до нашого строку ув’язнення; у друге вони додали два місяці. Протестуючи проти такого переслідування, ми відправили праведні думки, відмовляючись визнати це переслідування. З того часу нас перестали змушувати відвідувати ці зустрічі.

Одного разу наприкінці жовтня 2004 року мій чоловік відвідав мене. Ми якраз снідали. Перш, ніж ми встигли обмінятися кількома словами, мене змусили з'їсти сніданок в іншому місці. Я попросила його чекати на мене після сніданку, але вони не дозволили мені побачитися з ним; після сніданку затримані відразу пішли працювати. Мій чоловік сказав: "Можу я поговорити з нею хоча б п'ять хвилин?" Охоронниця Інь Гуцзюань сказала: "Ні, жодної!" Вона веліла моєму чоловікові негайно їхати, інакше він буде арештований. Усі стояли у воротах. Двоє практикуючих сказали: "Він приїхав здалеку! Чому ви не дозволяєте їм поспілкуватися, хоч кілька хвилин? Ми можемо попрацювати трохи більше за неї". Охоронниця закричала: "Вийдіть сюди, Ви ідіоти!" Тоді вона штовхнула цих двох практикуючих зі сходів униз, і сказала: "Кого турбує, чи розбилися ви чи ні".

Шістдесятирічна практикуюча вдарилася головою об землю, у неї була на голові шишка, і вона ушкодила зап'ястя. Її рука боліла, коли вона рухала нею. Охоронниця закричала на мого чоловіка, щоб він їхав, інакше його заарештують. Мій чоловік злякався й поїхав. Через секунду після того, як він виїхав, охоронниця почала бити мене по голові, волаючи: "Я вже давно хотіла побити тебе!" Вона потягла мене у двір і сказала: "Я тобі покаджу, що таке твердий хлопець!" Кілька практикуючих схопили її руку й сказали: "Не гнівайтеся, давайте поговоримо". Троє інших службовців табору спостерігали, включаючи двох керівників групи й одного робітника. Жоден із них не сказав ні слова. Охорона у воротах сказала: "Вона відмовилася "перетворюватися", саме тому її чоловік не може бачити її ".

Охоронці не витрачали часу, щоб змушувати нас працювати. Травмована літня практикуюча була також змушена працювати. Наступного дня вони повинні були відправити її в лікарню. Вона повернулася з гіпсом на руці, у неї був перелом кістки.
Охоронниця Інь Гуцзюань була однією з найжорстокіших у таборі. Охоронці й ув'язнені контролювали практикуючих завжди, під час їжі, сну й перерв на туалет. Вони заборонили практикуючим розмовляти один з одним. Деякі ув’язнені злочинці стали інформаторами.

Охоронці дозволяють їм контролювати практикуючих. Якщо їхня робота задовольняла охоронця, то вони могли одержати нагороду, включаючи скорочення строку ув’язнення.
Одного разу під час сніданку в нашу камеру прийшли медсестри, щоб повідомити, що вони будуть проводити фізичне обстеження кожного, перевіряючи на СНІД і венеричні захворювання.

Мене покликали першою. Я сказала їм, що в мене немає ніяких хвороб, і тому мене не потрібно обстежувати. Вони взяли в мене кров, незважаючи на мої заперечення. Коли я пручалася, вони били мене по обличчю. Вони взяли повну пробірку крові. Після цього вони сказали нам, що уряд витратив 60 юанів на кожну людину, і що ми повинні цінувати це й перестати скаржитися. Яка неправда! Вони не піклувалися про нас, коли ми хворіли. Якщо хтось був хворий, то ми повинні були довго просити, перш ніж вони погоджувалися взяти людину в лікарню. Тоді пацієнт повинен був би покрити всі витрати, включаючи їжу й тюремних охоронців у лікарні.

Я провела там вісім місяців перед наступним раундом переслідування. Вісім місяців потому охоронці взяли мене в групу "перетворення" у друге, і відокремили мене від інших практикуючих. Спочатку вони змусили мене стояти до півночі й не дозволяли спати. Наступного дня вони погрожували: "Ми доручимо кільком жінкам-охоронцям спостерігати за тобою 24 години на добу". Вони одягали на мене наручники й підвішували впродовж восьми днів.

Охоронниця Чжай Цюхуа була незвичайно скупою й жорстокою. Вона почала переслідувати практикуючих Фалуньгун 20 липня 1999 року. Одного разу вона пристебнула мої руки до верху двох'ярусного ліжка. Ліжко було підняте на кількох цеглинах, таким чином, я повинна була стояти на кінчиках пальців. Наручники сильно впивалися в мої зап'ястя: чим більше я рухалася, тим сильніше вони впивалися в моє тіло.

Охоронець поставила портрет Учителя під моїми п'ятами, сподіваючись, що я наступлю на портрет, але я навіть не ворушила ногами. Побачивши, що її план зазнав невдачі, вона стала тягти мою ногу, але була не в змозі перемістити її. Після того як вона пішла, я сильно потягнула руки, і наручники відкрилися. Я негайно підібрала портрет Учителя, і поклала на ліжко. Коли охоронниця побачила це, вона почала бити й ображати мене. Вона била мене по голові гумовим кийком. Я знепритомніла на якийсь час. Тоді вона почала хльостати мене по всьому тілу й нанесла багато ушкоджень.

Одного разу охоронці змусили мене дивитися телевізійну програму, і наказали мені згодом написати звіт, відображаючи моє розуміння. Я написала те, що було в моїй свідомості замість того, що вони очікували. Незадоволена охоронниця стала проклинати мене. Вона підвішувала мене за руки й била по обличчю гумовим кийком. Мої зуби були вибиті. Я плювала кров'ю. Вона продовжувала ображати мене.


Керівник секції Чжан Ягуан і офіцер Чень Цян були найжорстокішими в переслідуванні практикуючих за всі ці роки. Вони спробували змусити мене дивитися телевізійну програму, яка порочить Дафа, і зажадали, щоб я відповіла на всі запитання (про Міністерство юстиції КПК номер 23). Я мовчала. Вони спробували змусити мене відповідати знову. Я скористалася з можливості, щоб роз'ясняти правду. Вони відмовилися слухати, але замість цього сказали мені давати ті відповіді, які вони хотіли почути, інакше вони будуть бити мене. Я сказала: "Якби мої слова задовольнили вас, то ви зробили б запис, але сьогодні я розповіла істину. Ви зробите запис цього?" Вони сказали: "Кому потрібні такі відповіді?" і потім вони неодноразово били мене по обличчю.

Вони підвішували мене протягом восьми діб, удень і вночі. Крім того, часу, коли я їла, або ходила в туалет. Нарешті, мої руки стали фіолетовими. Уночі прийшов охоронець Чжан Ягуан. Він хотів одягти наручники на мої руки, заведені за спину, одну руку зверху через плече, а іншу знизу. Але це було занадто важко для нього, тоді він покликав охоронця Ху Хунбо, парубка двадцяти років. Вони вдвох мучили мене, 50-ти літню жінку, протягом 20 хвилин.

Пізніше охоронці відправили мене в камеру-одиночку. Вони також використали деяких співробітників, щоб переконати мене кинути самовдосконалення. Я повністю відхилила їхню неправду й відмовилася слухати. На п'ятий день вони почали мучити мене, одягаючи наручники тим же способом знову. Я пручалася щосили. Вони знову покликали Ху Хунто, притисли мене до підлоги, і із прокльонами зв'язали руки за спиною. Цього разу важке катування тривало 75 хвилин. Я не могла більше цього винести, і погодилася на їхні вимоги. Пізніше я почувала себе дуже погано. Але моя віра у Вчителя й Дафа стала ще сильнішою. Після цього випробування ніхто більше не міг змінити мою тверду віру.

Я бачила злість КПК у тому надзвичайно агресивному середовищі. Мої праведні думки стали сильнішими, а моя свідомість стала більш ясною. Тепер, коли я розкриваю злочини злої КПК, я ще раз повідомляю, що те, що я написала під надзвичайним тиском – не є дійсним.

Після того як мене перемістили в середню команду із групи "перетворення", охоронці попросили не розповідати іншим, що трапилося. Було зрозуміло, що вони бояться, що їхні злочини стануть відомі.

Переслідування, яких я зазнала, тільки верхівка айсберга. Це один із мільйонів подібних інцидентів переслідування, за які несе відповідальність КПК. Сьогодні, з 100 чоловік, затриманих у Тумуцзінському примусовому трудовому таборі, злочинців менше десятка. Усі інші це ті, що страждають за віру, або ті, хто подавав апеляції урядові, закликаючи до правосуддя.

Джерело китайською мовою

Ви можете роздруковувати та використовувати всі статті, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.