Мій батько помер у результаті переслідування, а мати в цей час страждає у виправно-трудовому таборі

Мене звуть Ван Божу. Мені 20 років. Я живу за адресою: дорога Хуайбей 165, під'їзд 1, кв. № 304, місто Шицзячжуан, провінція Хебей. Ця будівля поштового офісу провінції Хебей.

Мою маму звати Фен Сяомей, вона практикує Фалуньгун. Вранці 27 квітня 2009 мама була арештована поліцейськими в штатському, що працюють в офісі комунікаційної компанії Хебей Сифа, де вона працює. Пізніше вона була відправлена у виправно-трудовий табір. Зараз мама страждає від ректального раку, але керівництво жіночого виправно-трудового табору Хебей відмовляється звільнити її для лікування. Я рішуче вимагаю, щоб виправно-трудовий табір дозволив моїй мамі лікуватися за межами табору.

Після 20 днів хвилювань і марних звернень 17 травня 2009 ми отримали «Рішення виправно-трудового табору» з департаменту поліції Гаочен. Мама отримала термін у 18 місяців примусової праці і була відправлена в жіночий виправно-трудовий табір Хебей.

Для нас це було сюрпризом, тому що до цього ми не отримували ніяких новин. Зараз я живу зі своєю 70-річною бабусею та шестирічним двоюрідним братом Ван Тяньсінем.

В даний час мама перебуває у виправно-трудовому таборі вже шість місяців. Мій батько також став жертвою примусової праці, який постраждав за свою віру. Після двох років страждань і катувань у виправно-трудовому таборі Шицзячжуан його здоров'я швидко погіршився, що призвело його до смерті. Я ніколи не забуду страшні страждання мого батька, коли він перебував у виправно-трудовому таборі.

Мій батько Ван Хунбінь працював інженером в компанії телефонного обладнання Хебей. Він був відправлений у виправно-трудовий табір за те, що займався Фалуньгун. Коли він був ув'язнений в другій команді друге відділення, його піддавали жорстоким тортурам і знущанням. Лідер команди Бянь Шуцян, охоронці Чжан Лі і Дун Синь наказали деяким ув'язненим катувати мого батька. Його позбавляли сну протягом декількох днів. Одного разу він не міг більше витримати і заснув. Щоб розбудити його, один ув'язнений злочинець запальничкою підпалив ніготь його пальця руки. Іншого разу його підвісили над підлогою, прикувавши наручниками за одну руку. Ці тортури тривали три доби без зупинки. Його пальці ніг ледве могли торкатися підлоги. Охоронці наказали кільком ув'язненим весь час спостерігати за ним. Якщо він намагався відпочити, торкаючись ногами стіни, ув'язнені наносили удари по його ногах. Керівництво виправно-трудового табору також змушувало його працювати як раба протягом багатьох годин. Йому не дозволяли бачитися з членами сім'ї протягом багатьох місяців. Фізичні та психологічні зловживання були щоденними. Тривале переслідування призвело до того, що фізичне і психічне здоров'я батька погіршилося. Він сильно кашляв, потів і страждав безсонням, а також сильно схуд. Після того як він повернувся додому, його стан не покращився. Він помер протягом року - 9 жовтня 2003 року. Йому було 39 років, а мені тільки 13.

Зараз я дуже турбуюся за маму. Я знаю і розумію її. Вона праведна і милосердна людина, тверда у своїх принципах і ніколи не піде на компроміс. Нещодавно я дізнався деякі деталі про фізичні тортури, під які їх піддають. Найстрашніше це те, що її здоров'я погіршується.

Мама ув`язнена в команді № 1. Звичайно, вона відмовляється підписувати папери і йти на компроміс. Жінка-охоронець Лю сказала ув`язненим злочинницям Чжу Ліїн, Лю Цзунчжень і Ци Сяолу, щоб вони змусили її схрестити ноги в позі лотоса подвійного і зв'язали її ноги в цій позі, тримаючи її так протягом шести годин. Біль було важко виносити, і врешті-мама голосно закричала від болю. Але жінку-охоронця Гу Хун це не зачепило, і вона залишилася байдужою до страждань моєї мами. Вона навіть сказала ув`язненим, щоб вони закрили двері, щоб їх не турбували крики моєї мами. Після жорстокого покарання охоронці відмовилися дати їй якийсь час на відновлення і змусили її стояти протягом тривалого періоду часу. Вона була позбавлена сну, і їй не дозволяли користуватися туалетом. Ноги мами були розпухлими протягом декількох місяців, вона ледве могла ходити. У той час у мами почалася кровотеча в кишечнику. Це продовжувалося протягом декількох місяців. Керівництво виправно-трудового табору відмовлялося відправити її до шпиталю, і навіть членам сім'ї не дозволили відвідувати її.

Вона була змушена виконувати примусову працю, виконуючи призначену квоту, яка була такою ж, як і для інших людей, і їй анітрохи не зменшували.

Після постійних вимог ми, нарешті, зустрілися з нею один раз. Вона була вкрай слабкою і блідою. Кровотеча припинилася через шість місяців. Єдине лікування, яке запропонував їй виправно-трудовий табір - це гомеопатичні таблетки і вимірювання тиску. Вони відмовлялися дозволити зробити їй детальне обстеження і необхідне лікування.

Деякі лікарі говорили нам, що це симптоми ректального раку. Вся наша сім'я зараз дуже турбується.

Я народився в щасливій родині. Але коли мені було 10 років, в один жахливий літній ранок моїх батьків забрали, і я залишився один. Це було 20 липня 1999 року. Батька звільнили після трьох місяців таємного ув'язнення. З того дня, протягом останніх десяти років, у нашій сім'ї не було ні одного щасливого дня. Троє людей втратили свої життя.

Мій батько Ван Хунбінь помер у 2003 році

Моя тітка Фен Сяомінь також практикує. Над нею знущалися і піддавали примусової годівлі. Вона померла в 2004 році, коли намагалася уникнути переслідування з боку поліції. Її сину, моєму двоюрідному брату Ван Тяньсіну, тоді було лише 22 місяці, і він став сиротою. Моя мама всиновила його.

Місцеві офіцери поліції і службовці сусідського комітету часто приходили, щоб турбувати нас. Ми не знали, кого заарештують наступного разу. Я відчував, що щось може статися з нами в будь-який момент. У нас зовсім не було відчуття безпеки. Мій дідусь сильно тремтів завжди, коли хтось стукав у двері. Врешті-решт, він більше не міг витримати життя в страху, і помер у 2005 році.

Мій дядько (батько Ван Тяньсі) пропав. Поліція часто приходила до нас додому, шукаючи його. Мені ясно, що якщо він повернеться додому, він буде арештований.

Моя мама - хороший інженер. Вона завжди отримувала похвали і позитивні відгуки від колег і керівництва. Вона талановита, старанна і опублікувала кілька висококваліфікованих статей. Продукцію, яку вона розробляла, приносила великі прибутки її компанії. Але зараз ця талановита жінка повинна виконувати примусову рабську працю в жахливих умовах, і вона навіть позбавлена медичного лікування.

Після того, як мама потрапила до в'язниці, дохід нашої сім'ї пропав. Маючи в будинку літню людину і дитину, я був змушений перестати вчитися і знайти роботу. Моя бабуся хвора. Вона дуже сумує за моєю мамою, моєю тіткою і моїм дідусем, і часто плаче. Мій двоюрідний брат ходить до другого класу, і йому дійсно потрібно багато речей. Мені 20 років, я не закінчив коледж і перебуваю перед обличчям жорсткої конкуренції на ринку праці. Я дуже стурбований, що не зможу забезпечити належним чином свою сім'ю.

Після того як ми втратили мого дорогого батька, я не можуть втратити ще й мою маму. Бабуся втратила свого чоловіка, і вона не може втратити свою єдину дочку! Мій двоюрідний брат став сиротою в дитинстві, і він не може втратити свою тітку, яка виховувала його як свого сина все його життя.

Після тривалого поганого поводження, в моєї мами у виправно-трудовому таборі, здоров'я стало поганим. Я не можу винести навіть думки про те, що може статися далі. Усі члени нашої родини дуже турбуються. Я звертаюся до уряду і громадськості, будь ласка, дозвольте моїй мамі лікуватися і звільніть її для лікування. Будь ласка, допоможіть мені зберегти мою маму.

Джерело

Ви можете роздруковувати та використовувати всі статті, що опубліковані на сайті Clearharmony, але будь-ласка вказуйте джерело.